Читати книгу - "Престиж"

Щойно зблиснув яскравий спалах, відбулося переміщення. На наших очах Борден зник (обидва дроти зміїлися на підлозі, видаючи зловісне шипіння і плюючись іскрами) і тієї ж миті з’явився на протилежному кінці сцени — щонайменше за двадцять футів від місця, де перебував раніше!

Такий ефект не досягається звичайними ілюзіоністськими способами. Переміщення було надто стрімким і бездоганно виконаним. Він матеріалізувався із зігнутими руками так, ніби досі стискав дроти,— ті самі, що ефектно звивалися на сцені.

Під грім овацій Борден вийшов розкланюватися. За його спиною тріскотів і парував страшний апарат, що утворював дивний контраст із виконавцем, підкреслюю­чи пересічність його особи.

Поки зала здригалася від хвилі оплесків, він сунув руку до нагрудної кишені, немовби збираючись вийняти якийсь предмет. Стримано усміхаючись, він заохочував людей переконливіше просити його. Звісно, публіка гаряче зааплодувала, й усмішка Бордена стала ширшою. Рука занурилася в кишеню і витягла звідти… паперову троянду яскраво-рожевого кольору.

Цей трюк містив натяк на попередній номер, коли одна з глядачок вказала на конкретну квітку з великого оберемка і та загадковим чином щезла. Несподівана поява загубленої квітки неабияк потішила людей. Борден підняв троянду над головою — поза всяким сумнівом, жінка обрала саме її. Вичекавши певну мить, він по­крутив паперовий вінчик і показав обвуглені пелюстки, неначе опалені пекельним полум’ям. Кинувши промовистий погляд у бік апарата, він востаннє вклонився і покинув сцену.

Овації довго не вщухали; зізнаюсь, що я захоплено аплодував разом з іншими глядачами.

Ну чому, чому ж мій колега-ілюзіоніст — надзвичайно талановитий, досвідчений професіонал — вперто продовжує брудну війну проти мене?

5 березня 1898

Багато працював; не мав часу розгорнути щоденник. Уже не вперше трапляється, що перерва між записами затягується на кілька місяців. Сьогодні (вихідний день) я ніде не виступаю, тож можу стисло розповісти про ­останні події.

Насамперед зауважу, що ми з Адамом не включили номер із транспортуванням до моєї програми після повернення з Ноттінгему.

Хоча так званий «найкращий фокусник» не мав приводу сердитися, він двічі удостоїв мене своєю увагою. В обох випадках моя програма опинилася на межі зриву. Під час першої атаки я зумів обернути все на жарт. Натомість друга витівка Бордена змусила мене пережити кілька жахливих хвилин — я дивом уникнув ганебного провалу.

Довелося скинути маску мовчазного презирства.

Я зосереджений на двох практично недосяжних цілях. Перша — добитися бодай якогось примирення з Джулією та дітьми. Я знаю, що втратив їх назавжди, але мені нестерпно боляче усвідомлювати, що між нами пролягла прірва. Друга ціль видається менш значущою. Зважаючи на те, що моє однобічне перемир’я з Борденом добігло кінця, я, звичайно, волів би розкрити секрет його трюку і вчергове перевершити його.

31 липня 1898

Олівія запропонувала чудовий план!

Перш ніж описати його докладніше, зазначу, що за останні місяці наша пристрасть суттєво охолола. Наші відносини не затьмарені гнівом чи ревнощами, але будинок немовби огорнутий пеленою байдужості. Ми мирно співіснуємо — вона у своєму помешканні, я у своєму — і часом поводимося як подружжя, проте жодних ознак любові і турботи не спостерігається. Попри все, щось утримує нас від розриву.

Перша причина стала зрозумілою сьогодні. Ми повечеряли у мене, але Олівія квапливо попрощалася і пі­шла, прихопивши з собою пляшку джину. Я вже звик, що вона часто випиває на самоті, і нічого їй не кажу.

Кілька хвилин по тому увійшла її служниця Люсі й попросила мене ненадовго спуститися.

Я побачив, що Олівія сидить за ломберним столиком, обшитим зеленим сукном. Перед нею стояли дві чи три відкорковані пляшки й пара келихів, а з іншого боку було присунуте ще одне крісло. Вона жестом попросила мене сісти й наповнила мій келих. Я долив помаранчевого сиропу, щоб перебити смак джину.

— Робі,— оголосила вона з притаманною їй відвертістю,— я хочу піти від тебе.

Я пробурмотів щось невиразне. Впродовж кількох місяців я чекав на такий розвиток подій, хоча не уявляв, як зреагую, коли це трапиться.

— Я хочу піти від тебе,— повторила вона,— а потім повернутися. Тобі цікаво, чому я так вирішила?

Я сказав, що мені дуже цікаво.

— Дещо приваблює тебе сильніше, ніж я. Якщо я перейду на інший бік і роздобуду це для тебе, є надія, що ти любитимеш мене як раніше.

Я запевнив її, що мої почуття не змінилися, але Олівія перебила мене.

— Я знаю, в чому твоя проблема,— впевнено мовила вона.— Ви з Альфредом Борденом сваритесь, наче двоє закоханих, що не можуть ужитися. Я вгадала?

Я запротестував, але, побачивши рішучий вираз її очей, поспішив погодитися.

— Поглянь! — Олівія помахала свіжим номером «Стейдж».— Раджу прочитати.— Згорнувши газету навпіл, вона простягла її мені. Одне з приватних оголошень на першій шпальті було обведене чорнилом.— Твій приятель Борден. Бачиш, що йому потрібно?

«Шукаємо молоду жінку на посаду сценічної асистентки. Вимоги — хореографічна підготовка, фізична тренованість, витривалість, приємна зовнішність. Претендентка має бути готовою до гастролей, тривалих репетицій, виступів на сцені, участі в складних захопливих трюках у місцях масового скупчення глядачів. Наявність рекомендацій є обов’язковою. Звертатися за адресою…».

Нижче була вказана адреса студії Бордена.

— Він подає це оголошення вже два тижні. Мабуть, йому важко знайти хорошу асистентку. Я могла би це виправити.

— Ти маєш на увазі?..

— Ти ж казав, що я найкраща асистентка з усіх, хто виступав з тобою.

— Невже ти… збираєшся працювати на нього? — Я з сумом похитав головою.— Невже ти здатна вчинити так зі мною?

— Хіба ти не хочеш дізнатися, як він виконує свій трюк? — спитала вона.

Коли я второпав, на що вона натякає, то закляк на місці, зачудовано дивлячись на неї. Якщо вона зуміє втертися йому в довіру, репетирувати з ним, виходити на сцену, вільно пересуватися студією, секрет Бордена невдовзі стане моїм.

Згодом ми перейшли до обговорення деталей.

Я непокоївся, що він упізнає її, але Олівія анітрохи не переймалася.

— Гадаєш, я би пішла на такий ризик, якби припускала, що він знає моє ім’я? — протяжно мовила вона й нагадала мені, що свого часу Борден надіслав їй листа і на конверті було написано: «Особі, що тут проживає».

На мою думку, найбільшою перешкодою могла стати відсутність рекомендацій, адже я був єдиним ілюзіоністом, із ким працювала Олівія. Проте вона сказала, що мені до снаги підробити будь-який лист.

Скажу відверто — мене роздирали сумніви. Було нестерпно думати, що молода красуня, яка затягла мене у вир пристрастей, докорінно змінила своє життя заради мене, була зі мною в горі і в радості цілих п’ять років, готується переметнутися до мого найлютішого ворога.

Дві години пролетіли непомітно, поки ми обмірковували її план і уточнювали деталі. Пляшка джину майже спорожніла.

— Я роздобуду для тебе його секрет, Робі,— невпинно торочила Олівія.— Ти ж хочеш цього, чи не так?

Я не заперечував, але повторював, що боюсь її втратити.

Безжальний привид Бордена був незримо присутній у кімнаті. Мене розривали суперечливі почуття: з одного боку, я надзвичайно радів можливості завдати йому нищівного удару, а з іншого — боявся страшної помсти, якщо він довідається, що Олівія — моя шпигунка. Я поділився з нею своїми сумнівами.

— Я