Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

ЕРІКА

Після зустрічі з незнайомцем я була в піднесеному настрої, що, звісно, помітили подруги, не знаючи при цьому справжньої причини. У них навіть вдалося ненадовго затягнути мене у воду пограти в м'яч. Правда, я зайшла тільки до пояса, а ось вийшла мокра повністю, тому що дівчата хлюпалися так, ніби вперше побачили океан.

Коли ми розмовляли з Джейн, тому що пообіцяли дзвонити щодня, вона навіть онлайн примудрилася насварити нас за неправильне харчування. І як вона собі це уявляла на покинутому пляжі? І все ж таки, після розмови з нею ми весь день їли фрукти, зі швидкістю світла знищуючи наші запаси. Коли спека спала, за традицією всі пішли приймати душ, по черзі прикриваючи одна одну рушниками. Цього разу вже ніхто не запитував і не обурювався, а просто тримав новоспечені двері.

Повернувшись, Джессіка так голосно ввімкнула музику, що я розхвилювалася, хоч би нас ніхто не почув. Звідки мені було знати, хто ще є на цьому пляжі? Гарний настрій тримався весь день і не лише в мене. Ми навіть виконали всі постановки, які змогли згадати, танцюючи на піску в купальниках. Було незвично і трохи незручно, але при цьому неймовірно приємно. І, чесно кажучи, я вперше за довгий час відчула себе дійсно вільною.

Коли сонце почало опускатися, сповіщаючи про скорий прихід темряви, ми розпалили багаття і розстелили навколо нього покривала. Цього вечора особливо планів не було, але навіть такі прості посиденьки все одно тішили.

Дівчата обговорювали наш клуб, і якийсь час я навіть брала участь. Але потім нитка розмови почала вислизати від мене, а в душі раптом з'явилося дивне передчуття. Щось схоже я відчувала перед виступом, але лише у кілька разів сильніше. Нез’ясовне хвилювання наче прибрало гучність на голосах подруг і, взявши в полон серце, почало його трусити.

Я окинула поглядом дівчат, але ті весело розмовляли, не помічаючи, що зі мною щось не так. А потім мою голову ніби повернули невидимі руки у бік пагорба й утримували, наче я мушу щось там побачити. Якийсь час я вдивлялася в темряву, відчуваючи, як незрозуміле передчуття лише посилюється. Серце ніяк не заспокоювалось і здавалося, що я чую кожен його удар. Потім воно раптом завмерло на одне серцебиття, а далі гулко вдарилося об грудну клітку і пустилося в танок.

Я ще раз придивилася до темряви і не повірила в те, що бачу. Навіть кілька разів поморгала, але силуети не зникли. До нашого табору прямували чотири постаті. Примружившись, я спробувала розгледіти їхні особи і за мить просто оторопіла — серед них був мій незнайомець.

«І чому ти не подумала про це раніше?» — голосом старої Еріки промайнуло в моїй голові.

Через хвилину чи дві я вже виразно бачила хлопця, а поруч із ним ще трьох, один із яких щось ніс на плечі.

Не відриваючи від них погляду, я мимоволі витерла спітнілі долоні об джинсові шорти. На вулиці не було жарко, отже, я нервувала сильніше, ніж думала.

Мою відстороненість і неучасть у розмові все ж таки помітила Моллі.

— Еріко, ти чому замовкла? Щось трапилося? — спитала вона.

Я часто заморгала, розуміючи, що картинка перед очима не змінюється, і прочистила горло, хоч мені це й не допомогло.

— Дівчата, до нас гості, — прошепотіла я.

— Що ти говориш? — перепитала Джессіка.

Я кинула в її бік похмурий погляд і повторила голосніше:

— До нас гості, говорю!

Але було пізно — до нашого табору вже підходили чотири хлопці.

Для подруг це було такою самою несподіванкою, як і для мене. Різко схопившись на ноги та повільно повертаючись, вони з побоюванням дивилися в той же бік, що і я.

— Доброго вечора, леді. Сподіваюся, ми вас не налякали? — першим заговорив блондин.

Моллі зробила короткий крок уперед і схрестила руки на грудях.

— Ну як сказати, пляж вважається покинутим.

Вона не дала конкретної відповіді, лише натякнувши на те, що всі встигли подумати.

— Ми не хотіли вас налякати, — з привітною усмішкою озвався русявий хлопець зі стрижкою в стилі Джеймса Діна. — Якщо чесно, просто почули музику вдалечені і вирішили розвідати обстановку.

— Виходить, ваш табір недалеко? — здивовано спитала Вікі.

— Від заїзду ярдів п'ятсот праворуч, — відповів незнайомець, дивлячись на мене.

Він так пильно дивився, що мені аж ніяково стало. Я буквально відчувала, як жар піднімається десь від рівня живота й ось-ось досягне моїх бідних щік.

— Дівчата, ми тут уже п'ятий день, — у розмову вступив брюнет, який чимось нагадував мені юного Марлона Брандо. — І, чесно кажучи, нам стало досить нудно. Пляж-то покинутий. Ось ми й вирішили по-сусідськи зайти в гості, випити по пляшці пива та познайомитися. Пиво ми принесли із собою, — закінчивши, хлопець припідняв мініхолодильник, який до цього ніс на плечі.

Переводячи погляд від одного гостя до іншого, я зовсім не розуміла, що взагалі відбувається зі мною. Серце в грудях колотилося, а коліна й руки зрадницьки тремтіли. Та я навіть дихати нормально не могла, нагадуючи собою маленьку грудку нервів. З одного боку, було непогано, що на пляжі є інші люди, але їх не так багато, щоб зіпсувати нам відпустку. А з іншого, я точно знала, що злюся через те, що незнайомець ось так просто взяв і прийшов. Ще я злилася на себе, адже сама розбовкала про подруг сьогодні в обід. Варто було вже тоді здогадатися, що всі ці питання недарма.