Читати книгу - "Отаман Зелений, Роман Миколайович Коваль"

Зрівняла могилу, посіяла трави. Скосили й спалили ту славу лукаві, За вітром розвіяли попіл по світу, — Не буде щеміти, не буде кортіти. Чого ж Україну тривожить той попіл? За ким вона тужить, навіщо той клопіт? Протерла свої запорошені очі І бачить: зоря серед темної ночі. — А де ж ти була? — запитала світила. — Мене закопали з Данилом в могилу. Сховали від тебе за хмари осінні І слави, і волі яскраве проміння. А я зігрівала козацькую силу, А я Воскресіння у Бога просила Любови і ласки. Я знала, що мати Покличе Данила весною до хати. Зведися ж, Терпило Даниле, земляче, Та стань на майдані, щоб ясно побачить: Твоя Україна і вільна, й велика, — За що ти боровся, до чого ти кликав. Бо тут твоя сила, Терпило Даниле, Бо тут твоя слава, орел сизокрилий. Та слава крилата про вірного сина Літатиме вічно, не вмре, не загине.

Сергій ОЛЕКСІЄНКО

м. Київ, 1997 р.

Про автора

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 р. в м. Горлівка Донецької області в родині вчителів — Миколи Федотовича Коваля та Надії Василівни Курило. Українець. Освіта: Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982 р.). Працював терапевтом 10-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом, старшим терапевтом і завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні м. Києва.

Громадська діяльність: від грудня 1989 р. — член УГС, редактор і видавець самвидавської газети «Прапор антикомунізму», член редколегії самвидавської газети «Вільне слово», 1990 р. — редактор газети «Визволення», 1991–1993 рр. — редактор газети «Нескорена нація», від грудня 1993 р. — редактор газети «Незборима нація». 1990–1991 рр. — член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 р. — заступник голови Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», у 1993–2003 рр. — голова ДСУ.

Член Національної спілки журналістів України з 1995 р. Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від 3 січня 1997 р.). 1998 року прийнятий до членства Національної спілки письменників України.

Автор книг:

«Гасла і дійсність» (1990).

«Чи можливе українсько-російське замирення?» (1991).

«З ким і проти кого» (1993).

«Про ворогів, союзників і попутників» (1993).

«Підстави націократії» (1994).

«Філософія українства» (1995).

«Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» (1998).

«Отаман святих і страшних» (2000).

«Повернення отаманів Гайдамацького краю» (2001).

«Трагедія отамана Волинця» (2002, у співавторстві з Костянтином Завальнюком).

«Ренесанс напередодні трагедії» (2003).

«Нариси з історії Кубані» (2004).

«І нарекли його отаманом Орлом» (2005).

«Багряні жнива Української революції» (2005, 2006).

«За волю і честь» (2005).

«Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу» (2006).

«Тернистий шлях кубанця Проходи» (2007; два видання).

«Операція «Заповіт». Чекістська справа № 206» (2007).

Редактор-упорядник книг: «Невольницькі плачі» Зеновія Красівського (1995; друге видання), «Українські герої» Анатолія Бедрія (1995), «Героїзм і трагедія Холодного Яру» (1996), «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії» (1997), «Записки повстанця» Марка Шляхового (1999), «Медвин в огні історії» (2000), «Українська афористика» (2001), «Рейд у вічність» (2001), «Самостійна Україна» Миколи Міхновського (2002, 2003), «Кубанська Україна» (2002) та «Кобзарі в моєму житті» (2003) — всі Рената Польового, «Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу» (спільно з Віктором Рогом; 2005), «Душею з вами» Лідії Чучупак-Завалішиної (2005), «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського (2006), «З воєнного нотатника» Якова Гальчевського (2006), «Невольницькі плачі» (2007; п'яте видання), «50 пісень Віктора Лісовола» (2007), «Так творилося українське військо. 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917 — 1920-х років» (2008).

Автор понад тисячі статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори. Автор циклу радіопередач «Отамани Гайдамацького краю» (2000–2001). Автор сценарію документального фільму «Незгасимий огонь Холодного Яру» та циклів радіопередач «Кубанська Україна» (2002–2004), «Історія, яка не завершується» (2004–2005), «За Україну, за її волю» (2005).

Має сина Євгена (1981 р. н.) та дочку Олесю (1986 р. н.).

Повний зміст книги

Роман Коваль. «Я бачив ці веселі та грізні лави» (передмова)

Переяслав. 15 липня 1919 року

Трипільська Січ

Жиди у Трипіллі

Революція 1905 року

Лютнева революція

Проти гетьмана, проти держави

На Київ

Експедиція Думіна

«Выжать все возможное из Украины»

«Ходім, батьку, до Києва, гей!»

«За вільну Україну, проти жидів і руських»

Селянський з'їзд у Германівці

Кривава боротьба

Черняхівське повстання

Трипільська розплата

«Все на борьбу с Зеленым!»

На Умань