Читати книгу - "Острів злочинців, Збігнєв Ненацький"

Одразу ж я ліг спати. Наступного дня встав пізно, мало не перед обідом, і нашвидкуруч приготував собі снідати. Побачивши Терезу, що самотньо сиділа на березі річки, я запропонував їй прогулятися зі мною на «самі». Вона зраділа, не здогадуючись, що це пастка.

Проминувши містечко, ми опинилися на Цехоцінському шосе. Я додав газу і, коли машина помчала, звернувся до дівчини:

— Пан Гертель може тішитися зі своєї ідеї підіслати вас до нашого табору. Ви виконали своє завдання: застерегли його у найнебезпечнішу для нього мить.

— Це неправда, — заперечила дівчина.

— Ваша поява в таборі, — вів я далі, — одразу видалася мені підозрілою. Пан Гертель догадався, що на шосе за ним стежив я, переслідуючи на своєму «самі». А що напевне ще під час нашої зустрічі в нічному ресторані в Цехоцінку ви розповіли йому про мене і про мою чудернацьку машину, то він знав, хто за ним женеться. Повернувшись до Цехоцінка, він запропонував вам податися до нашого табору й стежити за мною.

— Це неправда, — вперто повторила дівчина.

— А чи пан Гертель не пояснив вам, чому саме треба за мною стежити? Це дуже важливо, прошу пані.

Дівчина мовчала. Тоді я додав:

— Може, ви починаєте вже розуміти, що гра, в яку втягнув вас Гертель, небезпечна? Адже то він зв'язав і залишив Скалбану в підземеллі.

— А мені саме до вподоби усе небезпечне, — глузливо сказала Тереза. — Я дуже люблю небезпеку й пригоди.

— Тому з мого боку буде найкраще відвезти вас до Цехоцінка. А там робіть собі, що хочете. Це вже мене не обходить.

— Чудово! Я певна, що ми незабаром побачимось, але вже за інших обставин.

— Ви мені погрожуєте?

— Так.

— Тоді і я вам погрожую. Я розповім вашій тітці про небезпеку, на яку ви наражаєтесь, виконуючи Гертелеве завдання.

— Та ну? — глузувала й далі дівчина. — І ви припускаєте, що моя тітка нічого не знає? Пан Гертель розповів нам, що в бункерах схована більша частина скарбів дідича Дуніна. Вони нічийні, і кожен може їх шукати. Ви, він, кожен. Ви просто конкуренти, змагаєтесь один з одним. Я стала на його бік, бо він перший запропонував мені співробітництво.

Я зареготав.

— Вам щонайбільше сімнадцять років, а говорите ви наче старий гангстер. Чи не занадто часто ви дивитеся пригодницькі телепередачі?

Побачивши перші будівлі Цехоцінка, дівчина схопилася за клямку дверцят. Я загальмував.

— Хочу тут вийти. З мене досить вашого товариства, — буркнула вона.

Я спинив машину.

— Чао, — глузливо кинула вона, грюкнувши дверцятами.

Завернувши машину, я поїхав до табору.

На пагорбі біля колодязя розбійника Барабаша я побачив Залічку серед гурту лучників. Дівчина виконувала обіцянку: розповідала гарцерам про раси й типи людей. Я підсів до них, щоб послухати цю розповідь. «Хтозна, — подумав я, — чи не будуть відомості з антропології для мене єдиною користю від цьогорічної відпустки?»

— Ми не знаємо точно, де була батьківщина людства. — казала Залічка. — Найімовірніше, це Азія, а може, частково й Африка. Первісні люди жили на великих територіях, за різних кліматичних умов. Володіючи тільки найпримітивнішими знаряддями праці, вони здавалися на ласку й неласку природи, яка надзвичайно впливала не тільки на розвиток, але й на зовнішність людини. Наука твердить, що людина за давніх часів мала неврівноважену соматичну вдачу й умови, за яких вона жила, формували її морфологічні риси.

— Як би це пояснити вам? — міркувала Залічка. — Ну, наприклад, ви самі знаєте, що з мокрої глини легко ліпити й створювати якісь фігури, а коли глина висохне, цього вже не зробиш. Отож, первісну людину, яка тісно єдналася з природою, формувала ця ж таки природа. Що вище йшла людина щаблями розвитку, то менше залежала від природи, бо навіть почала підпорядковувати природу собі. Глина, так би мовити, підсихала.

Отже в людей, які здавна жили в тропіках, став темний колір шкіри, волосся й очей, а в тих, що жили в зонах холодніших, через багато, багато поколінь став світлий колір обличчя, біляве волосся та ясні очі. Це пояснюється тим, що в клітинах тканин людей, які жили під палючим сонцем, зібралося багато пігменту, тобто речовини, що забарвлює шкіру й водночас охороняє її від дії сонячного проміння. Або інший приклад. Люди, предки яких жили тисячоліття на півночі, мають вузькі носи, що затруднюють циркулювання повітря. Отак людський організм боронив свої легені від холоду.

— Це зрозуміло, — сказав Телль. — Я добре знаю, що означає пристосуватися до умов життя. Наприклад, ті, хто хоче піднятися на найвищі гірські вершини, — а там дуже розріджене повітря, — мусять спершу пожити певний час у високогірній місцевості, аби організм звик до розрідженого повітря.

— Наука розрізняє три головні людські раси, — вела далі Залічка. — Білу, чорну й жовту. Це розподіл за кольором шкіри. Та люди з однаковим кольором шкіри теж різняться між собою — будовою тіла, голови, кольором очей та волосся. Очевидно, протягом величезного проміжку часу, коли формувалася сучасна людина, окремі раси жили не ізольовано, а змішувались, як змішуються й тепер, створюючи так звані антропологічні типи.

Це для вас, хлопці, надто важка теорія, тож буде найкраще, коли я поясню вам це на якомусь прикладі. Ось, погляньте на пана Томаша, — з цими словами Залічка показала на мене. — Він належать до білої раси. Має світле волосся, блакитні очі, високий, худорлявий. Здавалося б, що це представник нордичного типу, якому притаманні високий зріст, струнка постать, короткий тулуб, довгі кінцівки, вузькі долоні й стопи, біла шкіра з рожевим відтінком, попелясте волосся, вузький рівний ніс, довгасте обличчя й довгаста голова.

— Перепрошую, —