Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

що стояло найближче до вогню, трохи присунув його й опинився майже між Мандрівником у Часі та коминком. Філбі всівся позаду Мандрівника, маючи змогу дивитися з-за його плеча. Медик і Провінційний Мер розташувалися з правого боку, а Психолог — ліворуч. Юнак стояв за спиною Психолога. Усі ми були насторожі. За таких обставин будь-яка облуда, будь-який фокус, хоч який хитрий і спритний, здавався мені неможливим.

Мандрівник у часі поглянув на нас, тоді на механізм.

— Ну і?.. — мовив Психолог.

— Ця невеличка річ, — почав пояснювати Мандрівник у Часі, поклавши лікті на стіл і тримаючи долоні над пристроєм, — це тільки модель. Ескіз машини, яка подорожує в часі.

Як бачите, ця річ дивно викривлена, а ось тут поблискує, що надає їй майже нереального вигляду.

Він показав пальцем, куди слід.

— Ось тут розташована маленька біла ручка, а тут — іще одна.

Підвівшись з крісла, Медик почав роздивлятися пристрій.

— Дуже красиво зроблена, — сказав він.

— Я працював над нею два роки, — відповів на це Мандрівник у Часі. — А тепер зверніть увагу на те, — продовжив він по тому, як ми всі за прикладом Медика уважно роздивилися прилад, — що коли я натисну цю ручку, машина плавно вирушить у майбутнє. Друга ж ручка має зворотну дію. Це маленьке сідло репрезентує сидіння мандрівника в часі. Зараз я натисну ручку, і пристрій запрацює. Він просто пропаде, зникне — відпливе у майбутній час. Стежте за ним дуже уважно. Також дивіться на стіл і переконайтеся, що тут немає жодних трюків. Я не хочу змарнувати цю модель, а потім почути, що я шахрай.

Після цього запала тиша, яка тривала близько хвилини. Психолог хотів щось мені сказати, але передумав. Потім Мандрівник у Часі простягнув руку, щоб натиснути на ручку…

— Ні, — раптом сказав він. — Дайте мені свою руку.

Він повернувся до Психолога, взяв його за руку і попросив, щоб той витягнув вказівний палець. Отже, саме Психолог своєю рукою відіслав модель Машини Часу в безкраю подорож. Ми всі уважно стежили за поворотом ручки. Я абсолютно впевнений, що ніяких махінацій не було. Був тільки подих вітру, від якого затремтів вогонь у лампі. На коминку погасла одна свічка. Машина раптом закрутилася, потім стала нечіткою, якусь секунду скидалася на привид, на маленький яскравий вихор з латуні та слонової кістки, а потому щезла — просто зникла! На столі вже не було нічого, крім лампи.

Якусь хвилину ніхто не зронив ні слова. Потім Філбі вилаявся.

Подолавши заціпеніння, Психолог раптом зазирнув під стіл, на що Мандрівник у Часі весело розсміявся.

— Ну? — сказав він ніби у відповідь на недовіру Психолога.

Підвівся і підійшов до коминка, де стояла табакерка з тютюном. Ставши спиною до нас, він почав набивати люльку.

Ми втупились один в одного.

— Послухайте, — мовив Медик, — ви що, серйозно? Ви справді вірите, що ця машина вирушила в подорож у часі?

— Звісна річ, — відповів він, після чого нахилився до вогню, щоб підпалити скручений шматок паперу. Тоді обернувся, розкурюючи люльку, і глянув на Психолога, який, вдаючи, що він не спантеличений, дістав сигару і, забувши відрізати кінчик, намагався її підкурити.

— Ба більше, я вже майже закінчив велику машину, вона тут, — він показав у напрямку лабораторії, — і коли вона буде готова, я збираюся сам здійснити подорож — на свій страх і ризик.

— Ви хочете сказати, що прилад вирушив у майбутнє? — запитав Філбі.

— В майбутнє або в минуле — цього я точно не знаю.

За хвилину на Психолога зійшло осяяння.

— Якщо він кудись і вирушив, то тільки в минуле, — сказав він.

— Чому? — запитав Мандрівник у Часі.

— Тому що очевидно: він не пересувався у просторі, і якби цей пристрій рухався в майбутнє, то весь цей час він іще був би тут, бо він повинен був би пройти через цей час.

— Але якщо він помандрував у минуле, — сказав я, — він був би тут, тільки-но ми увійшли б до кімнати, був би тут і минулого четверга, коли ми тут сиділи, і за тиждень до того, і так далі!

— Це ґрунтовні заперечення, — сказав Провінційний Мер безпристрасним тоном і глянув на Мандрівника в Часі.

— Аж ніяк, — відповів Мандрівник у Часі й повернувся до Психолога. — Гадаю, це ви зможете пояснити. Ідеться про розмите сприйняття.

— Певна річ, — відповів Психолог, чим нас усіх заспокоїв. — Це простий психологічний принцип. Я мав би подумати про це раніше. Все досить просто, це не такий уже й парадокс. Ми не здатні побачити або сприйняти цей пристрій, як і не здатні побачити шпицю в колесі, яке швидко обертається, або кулю під час польоту. Якщо прилад рухається в часі у п’ятдесят або в сто разів швидше, ніж ми, якщо він долає хвилину, тоді як ми долаємо тільки секунду, тоді, звісно, відчуття, які він залишає, будуть у п’ятдесят чи сто разів слабшими, ніж якби він не мандрував у часі. Це досить просто, — він провів рукою в повітрі над місцем, де лежав прилад. — Розумієте? — засміявся він.

З хвилину ми сиділи, витріщаючись на порожній стіл. Потім Мандрівник у Часі запитав, щó ми про все це думаємо.

— Сьогодні це звучить досить правдоподібно, — сказав Медик, — але слід зачекати до завтра. Почекайте ранкового просвітлення думок.

— Хочете побачити саму Машину Часу? — запитав Мандрівник у Часі. Він схопив лампу і повів нас до лабораторії довгим коридором, у якому гуляли протяги. Я добре пам’ятаю відблиски світла і танок тіней, широкі обриси Мандрівникової голови, в якій хтозна-що творилося; ніколи не забуду, як ми йшли за ним, спантеличені, але досі недовірливі, і як у лабораторії побачили пристрій — більший за розмірами варіант