read-books.club » Інше » Сполохи [Літературна критика та есеїстика] 📚 - Українською

Читати книгу - "Сполохи [Літературна критика та есеїстика]"

204
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сполохи [Літературна критика та есеїстика]" автора Костянтин Вільович Москалець. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51
Перейти на сторінку:
неправдоподібно жорстоких для нашого сприймання. Не слід забувати, що Василь Стус був напрочуд тонким і проникливим критиком та літературознавцем, до того ж, гранично відвертим у своїх рефлексіях, тож вигасання первісного творчого пориву і неодноразові повернення до випробуваних форм міг зауважити й адекватно описати сам: «Відчуваю, що непомітно консервуються форми сприймання й поетичного потоку. І з цим мушу миритися. Бо вірші в цих умовах — це й знаки своєї певності, самозбереження, а тому за консерватизм форми хапаєшся, як сліпий за паркан» (до батьків, 7-10.12.1975). Ми повинні віддати належне бездоганному смаку і суворій вимогливості поета — з кількох сотень віршів, написаних в ув’язненні і на засланні, він відібрав до «Палімпсестів» дійсно найдовершеніші твори, шліфуючи й удосконалюючи їх до останньої хвилини свободи. Однак є крихітний вірш, якого Стус не включив ні до «магаданської», ані до «київської» версій, і в якому, поміж тим, попри всю лаконічність, розкривається повнота осягнення екзистенційної безодні, що з нею віч-на-віч опинилися поет та його побратими й посестри, кращий цвіт Ренесансу 60-х:
Примусова плеяда підневільних героїв і Вітчизна не рада. Боже, що ти накоїв?

Поезія і проза, літературна критика та есеїстика, численні переклади, з-поміж яких особливо вирізняються блискучі інтерпретації Ґете і Рільке — все це створено в нелюдських умовах, прихватками, часто — нелеґально, з неминучими санкціями за кожне написане слово. На всій творчій спадщині Василя Стуса лежить відсвіт виняткової, дивовижно обдарованої і вимогливої до себе особистості, таланту, який у кращих своїх здобутках сягає рівня того ж таки Рільке або Пастернака, з повним правом займаючи почесне місце на верховинах світового письменства XX століття. У комуністичного режиму було багато злочинів проти людства, і серед них — цілеспрямоване знищення Стуса, брутальна розправа з поетом, котрий посмів бути собою, називаючи речі власними іменами. Політика вбивала Стуса, релігія поезії животворила, він стояв на межі між двома безоднями, власне, сам був цією межею, межею людства — і вже незадовго до смерті, за кілька років перед кінцем Стус починає писати дивовижні листи додому. По суті, це останні його свідчення і твори, тон яких настільки оглушливо тихий, усміхнено-байдужий до всього, що сталося, впізнаваний і невпізнанний водночас, що, читаючи їх, відчуваєш потребу, аби такі листи — навіть такі, покреслені й понівечені цензурою, — ніколи не закінчувалися. Якраз цього періоду найбільше стосуються слова Юрія Луцького: «Перед нами не естет та інакодумець-інтелектуал, а жива людина в межовій, крайній ситуації, віч-на-віч зі смертю». Звичайно, нечувана для Стуса стриманість до певної міри пояснюється його бажанням пройти цензурний бар’єр; але оцієї погідності ранньої осені духу, який «сам у собі і собою ж врівноважений і вилагіднений», духу викшталтуваності й цілковитої випрозореності не дасться витлумачити жодними зовнішніми чинниками. Йому сняться віщі сни, у яких він прозріває те, «чого не міг збагнути при світлі розуму». Йому сняться прекрасні прозові сюжети, яких він уже ніколи не втілить. «Які добрі вірші (як літні дощі!) мені спадають на голову — на самоті, без запису, без конкрецій, а так, як віщий дар, …як сяєво жар-птиці… Я думаю, що й 1/10 з того, що я міг би зробити, я вже не реалізую» (до дружини, листопад-грудень 1984). Він безпомилково відчуває наближення смерті й починає готувати до цього рідних. Читаючи все це, розумієш, що потаємне, мовчазне й непомітне дозрівання кшталту завершилося, як завершилося й «самособоюнаповнення» — цей Стус повний собою по вінця. Його передсмертні листи пишуться вже не з «безодні сходу», до якої він вирушив у січні 1972 року — це послання з того Краю, який не збігається з жодним географічним або історичним пунктом. «Така рівновага на Сході», кажучи словами з його вірша, буває тільки перед народженням справді нового дня. «Можна сказати — все в мене є, хоч і не маю нічого», — підсумовує він своє життя в останньому листі до матері, до кінця залишаючись вірним парадоксальному стилеві й собі, вміщаючи в цьому собі повноту життєсмерті, Заходу і Сходу, осердя хреста, де всі початки й кінці зійшлися разом. Вірші, які не потребують запису, є різновидом або виявом тієї святості, яка не потребує канонізації. І тоді ми раптом розуміємо, що навіть у такому, незавершеному вигляді, життєвий проект Василя Стуса виявився успішним, а його жертвоприносини — немарними.

* * *


ББК 83.3

М 82

Москалець Костянтин. Сполохи: Літературна критика та есеїстика. — Львів: ЛА «Піраміда», 2014. — 172 с.

В оформленні книжки використано картину «Пляц Пруса» відомого львівського художника Юрія Коха

Видавець Василь Гутковський

© Костянтин Москалець, 2014

© Василь Ґабор, автор проекту, 2014

© Андрій Кісь, худ. оформл., 2014

© ЛА «Піраміда», 2014

ISBN 978-966-441-338-8

Про автора


Костянтин МОСКАЛЕЦЬ (1963 р. н.) — український поет, прозаїк, літературний критик, есеїст і музикант. Закінчив Літературний інститут ім. М. Горького у Москві (1990). Виступав як автор і виконавець власних пісень у львівському театрі-студії “Не журись!” Автор слів і музики популярних в Україні пісень “Вона” (“Завтра прийде до кімнати…”), «Ти втретє цього літа зацвітеш…», «Треба встати і вийти» та ін. Збірки поезій: “Думи” (1989), “Songe du vieil pelerin” (1994), “Нічні пастухи буття” (2001), “Символ троянди” (2001), “Мисливці на снігу” (2011). Проза: “Рання осінь” (2000), “Досвід коронації” (2009), “Вечірній мед” (2013). Літературна критика та есеїстика: “Людина на крижині” (1999), “Гра триває” (2006). Щоденник: “Келія Чайної Троянди” (2001).

Твори К. Москальця перекладені англійською, німецькою, японською, польською, сербською та російською мовами.

Примітки (до електронної версії)
1 ... 50 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сполохи [Літературна критика та есеїстика]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сполохи [Літературна критика та есеїстика]"