Читати книгу - "Мауглі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Каа плив проти води, поки дістався піщаного берега якраз біля входу в ущелину.
— Ось полювання цього року, — промовив пітон. — Дивись!
На березі лежали кістяки двох молодих оленів і буйвола. Мауглі бачив, що ані вовк, ані шакал не чіпали кісток, які так і залишилися в природному положенні.
— Вони зайшли за межу, вони не знали, — прошепотів Мауглі, — і Маленьке Плем'я їх убило. Тікаймо, поки бджоли не прокинулися.
— Маленьке Плем'я не прокинеться до світанку, — відповів Каа. — Зараз я розповім тобі одну історію. Колись, багато-багато дощів тому, загнаний олень, не знаючи Джунглів, забіг сюди з півдня. За ним гналася уся Зграя. Збожеволівши з переляку, олень стрибнув звідси. Розпалена і оскаженіла Зграя також нічого не бачила і побігла за ним. Сонце стояло високо, і диких бджіл зібралося багато; вони розгнівалися.
Ті, хто, женучись за оленем, стрибнув у Вайнгунгу, умерли перш, ніж досягли води, а хто не стрибнув, той загинув на скелях. Але олень лишився живий.
— Як же так?
— Бо він біг перший, біг, рятуючи своє життя, і стрибнув, поки дикі бджоли ще не встигли опам'ятатися! Олень уже плив річкою, коли бджоли зібралися убити його. А Зграя, яка гналася за ним, вся загинула під вагою Маленького Племені, розбудженого тупотінням оленя.
— Олень залишився живий? — повільно повторив Мауглі.
— Принаймні він не помер тоді, хоч ніхто сильний тілом не чекав його внизу, щоб винести в води, як один старий, товстий, глухий, жовтий Пласкоголовий чекав би малого…
Так, так, навіть коли б усі руді собаки йшли по його сліду.
Ну, що ти вирішив?
Голова Каа лежала на мокрому плечі Мауглі, і його язик дрижав біля вуха хлопця. Після довгого мовчання Мауглі прошепотів:
— Це все одно, що смикати смерть за вуса, але… Каа, ти справді наймудріший у Джунглях.
— Багато разів я чув це ж саме. Тепер дивись, якщо собаки поженуться за тобою…
— Ах! Звісно, побіжать. Го-го! В мене під язиком зібралось багато колючок, буде чим поколоти їм боки.
— Якщо розлютовані руді собаки поженуться за тобою, не бачачи нічого, крім твоїх плечей, то ті з них, які не вмруть угорі, кинуться у воду тут або нижче… Кинуться, бо Маленьке Плем'я підніметься і накриє їх. А води Вайнгунги — голодні. І у дхолей не буде Каа, який підтримав би їх, і вони потопляться… Уцілілі ж підпливуть до мілини поблизу лігов Сіонійської Зграї. А там їх і схоплять за горло.
— Айяяй! Кращого й бути не може, хіба що випадуть дощі в суху пору року. Значить, лишається тільки одне — бігти й стрибнути. Я дамся дхолям взнаки, і вони побіжать слідом за мною.
— А ти вже обдивився скелі вгорі?
— Ой, ні. Я забув.
— Тож іди подивись. Скелі поточені і вивітрилися, всюди ями. Спіткнешся — і кінець полюванню. Гляди, я залишаю тебе тут. Тільки ради тебе сповіщу Зграю, де підстерігати рудих собак. Сам я не маю нічого спільного з вовками.
Коли Каа хто-небудь не подобався, він виказував до нього таке презирство, яке в Джунглях ніхто не вмів виказати, крім, можливо, Багіри. Пітон поплив за водою. Незабаром напроти скелі він побачив Фао і Акелу, які прислухалися до нічних звуків.
— Хшшш! Собаки, — весело промовив Каа. — Дхолі пливтимуть униз. Якщо ви не перелякаєтесь, то зможете перебити їх на мілині.
— Коли ж вони прийдуть? — спитав Фао.
— А де моє Людське дитинча? — озвався Акела.
— Прийдуть, коли прийдуть, — відповів пітон. — Чекай і дивись. А твоє Людське дитинча, з якого ти взяв Слово і цим самим послав його назустріч Смерті, твоє дитинча зі мною.
І якщо хлопець не вмер до цього часу, то тут не твоя вина сива собако! Чекай своїх ворогів і радій, що Людське дитинча і я боремося на твоєму боці.
Каа поплив проти течії і пристав до виступу посеред ущелини, позираючи вгору на обриси стрімчаків. Раптом пітон угледів на тлі зоряного неба голову Мауглі, у повітрі щось прошуміло, і дзвінко сплеснуло об воду тіло, падаючи ногами вперед. Наступної миті Мауглі вже спочивав на в'юнкому тілі пітона Каа.
— Що за стрибок уночі, — промовив спокійно Мауглі. — Я стрибав ради втіхи вдвічі далі. Але там, на скелі, погане місце; низькі кущі і яри, що йдуть глибоко вниз, і в них повно Маленького Племені. Я наскладав один на один великі камені над краями трьох ярів. Як тільки кинусь бігти, звалю ці камені ногами, і Маленьке Плем'я підніметься за мною сердите.
— О людська хитрість, — сказав Каа. — Ти розумний, але Маленьке Плем'я завжди сердите.
— Ні, присмерком всі крилаті деякий час відпочивають! Я бавитимуся з дхолями присмерком, бо вдень руді собаки полюють краще. Вони зараз ідуть по кривавому сліду Вонтоли.
— Чіль не залишить мертвого бика, а дхоль — кривавого сліду, — вставив пітон.
— От і гаразд. Я дам дхолям, як тільки зможу, новий кривавий слід з їхньої власної крові, нагодую рудих собак землею. Зачекаєш мене, поки я повернуся з собаками, Каа?
— А якщо дхолі уб'ють тебе в Джунглях або Маленьке Плем'я закусає тебе раніше, ніж ти стрибнеш у річку?
— Коли настане завтра, ми убиватимемо завтра, — відповів хлопець приказкою Джунглів, потім додав: — Якщо я умру, тоді настане час співати Пісню Смерті. Доброго полювання, Каа!
Мауглі зняв руки з шиї пітона і, немов деревина під час повені, понісся вниз ущелиною, прямуючи до далекого берега, де він знайшов мілину. Хлопець сміявся від задоволення. Найдужче в світі Мауглі любив, як він висловлювався, «смикати смерть за вуса», аби Длгунглі відчули, що вік їхній Повелитель. Часто з допомогою Балу хлопчик збирав мед у бджолиних дуплах. І йому було відомо, що Маленьке Плем'я не любить запаху дикого часнику. Хлопець набрав невеликий пучок часнику, зв'язав його ликом і пройшовся по кривавому сліду Вонтоли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.