Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та молодий голос із „сьомого поверху“ не лише боровся із старим, але й увесь час пропонував щось нове — цікаве й добре.
І знаєте що: мені почало здаватися, ніби раптом змінився зовнішній вигляд нашого будинку. Його не перефарбували, бо гранітні брили фарбувати не можна. Проте вечорами в усіх вікнах почали з'являтися обличчя мешканців — привітні, веселі. Усі дивляться вниз і чекають, що розповість сьогодні молодий і завзятий голос. І ось цими днями цей голос почав читати уривки з щоденника колишньої домовласниці „мадам Жері-старшої“. Добре це придумали на „сьомому поверсі“: нехай усі (особливо молоді мешканці!) послухають, як жили люди у нашому будинку колись, до революції: ще більше цінуватимуть наше сьогодення!»
Льоня закінчив читати листа з сорокової квартири. Він переможно помахав ним у повітрі:
— Сьогодні ж треба оголосити його по радіо. Нехай усі довідаються…
— Що довідаються? — урвав його Олег. — Як ми чудово працюємо? А у нас іще аж ніяк не все чудово. І взагалі це негарно якось виходить: ніби якусь подяку самі собі прочитаємо. Стара жінка розчулилася — це приємно, звісно. А читати навіщо ж?..
— Правильно, — підтримав його Юхим. — Нескромно якось…
— Ну, як хочете! — махнув рукою Льонька. — Моя справа — фізкультхвилинки влаштовувати! Теж мені: нескро-ом-но! Не самі ж ми цього листа написали!..
Тиха Таня у прекрасному настрої зіскочила зі столу — і вчасно… Олег зі своєю щіткою і фарбою вже добирався до того місця, де вона сиділа.
— Годі сперечатися! Час починати передачу!.. — голосно вигукнула Тиха Таня. — Вмикаю мікрофон…
І знову внизу на стовпі ожив сріблястий репродуктор, схожий на дзвін:
— Увага! Увага! Говорить сьомий поверх!..
КОЛЯ ПИШЕ ОЛІ, ОЛЯ ПИШЕ КОЛІ
Повість
ОЛЯ І КОЛЯ
Шосе довгою сірою шаблею розтинало ліс, що здавався непрохідним. Проте, під'їжджаючи до того місця, де шабля шосе перехрещувалася з іншою шаблею, що також розтинала ліс, але була більш відточена, сяюча і широка — з уральською річкою, — водії та їхні супутники здивовано здригалися: непрохідні лісові хащі сурмили сурмами, співали і навіть дискутували на тему: «Чи може хлопчик дружити з дівчинкою?» І лише біля самого мосту стрілка, націлена на ліс, усе пояснювала. «Піонерський табір „Сосновий бір“», — було написано на ній вицвілими від сонця і дощу літерами.
Дискусії влаштовував головний редактор табірної радіостанції «Голос у лісі» Левко Звонцов. У школі Левко теж відповідав за радіопередачі, а заразом уже й за дружинну стінгазету… Майже всі давно знали одне одного: раніше вони жили на Півночі, де батьки їхні побудували алюмінієвий завод, а потім батьки переїхали на Урал будувати інший алюмінієвий завод, і діти переїхали з ними. Вони вчилися в одній школі, відпочивали в одному піонерському таборі «Сосновий бір», і всі знали, що краще від Левка Звонцова ніхто не вміє влаштовувати різні обговорення і дискусії.
Соцмістечко, яке будували їхні батьки, називалося дивно й не дуже милозвучно: «ВАЗ», що означало: «Великий алюмінієвий завод». Дорослі люди були дуже зайняті, і у них, очевидно, бракувало часу придумати місту іншу назву. У дітей вільного часу більше, особливо влітку, в таборі, і Левко Звонцов по радіо оголосив конкурс:
Попрацюй мізками своїми, піонер, І придумай для міста нове ім'я тепер.
У лісі, на свіжому повітрі, запрацювали мізками одразу двісті тридцять хлоп'ят і дівчат. І ось вечорами, хрипко вторгаючись у безнастанну пташину балаканину й соснове шумовиння, що набігало хвилями, Левко Звонцов почав влаштовувати такі радіобесіди:
— Розкажи-но радіослухачам, які ім'я ти хочеш дати нашому місту!
— Місто, яке ми самі збудуємо…
Репродуктор, що чорним гніздом примостився між соснових гілок, раптом дрібно-дрібно задеренчав — це Левко розсміявся у самий мікрофон.
— Де ти чув такі довгі назви?
— Не чув. І дуже добре: хай буде ні на що не схожа!
— От-от… Ні на що не схожа! Наступний! — вигукнув Левко так, ніби він був лікар і за дверима у нього знемагала черга пацієнтів.
— Бр-ратськ! — натискуючи на букву «р», чітко вимовив наступний учасник конкурсу.
— Цю назву вже без тебе придумали.
— Ну й що? То місто на Ангарі, а це у нас.
— Ну як ти не розумієш?.. Може виникнути плутанина: от, наприклад, з листами…
— Тоді — Новий Бр-ратськ!
— І той, на Ангарі, також не старий.
— Тоді я подумаю…
Левків голос хазяйнував в ефірі, як у себе вдома: він оцінював, повчав, робив зауваження.
— Наступний! — вигукнув Левко.
— Чого ти кричиш, мов у лісі? — відповів йому трохи здивований, співучий голос, у якому не було ні роздратування, ні єхидства, а саме тільки добродушне здивування хвацькою Левковою безцеремонністю.
Усі одразу впізнали Олю Воронець.
— Ми і є в лісі! — одразу ж відпарирував Левко. І, пошелестівши чимось у мікрофоні, додав: — Вибач. Тут така черга, всім кортить одержати премію… У тебе є пропозиція?
— Я пропоную назвати так: місто Крилате!
— Трохи дивно… звучить, — несміливо, майже пошепки заперечив Левко.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говорить сьомий поверх», після закриття браузера.