read-books.club » Фантастика » Зоряний вуйко 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний вуйко"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зоряний вуйко" автора Брати Капранови. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 83
Перейти на сторінку:

З тунелю, здавалося, просто від стін, валував справжній білий дим, він клубочився попід стелею і просувався, збільшуючись, уперед, просто до нас. І ось тут уже всі закричали, наче їх прострелили однією кулею:

— Рятуйте! Пробі! Каравул! Мамонько! — здається, не було таких слів, щоб їх не згадали зараз. Люди, наче божевільні, кинулися вперед, до ескалатора, а звідти вже лунав ще дужчий лемент. За мить на станції не лишилося жодної нормальної людини, всі показилися, всі лізли одне на одного, лаючись і штовхаючись, рятуючи кожен себе.

— Руки-руки!

— А… мать… мать…

Одна стрічка ескалатора, що працювала на вихід, вмить заповнилася людьми, по нерухомій затупотіли чоботи, вже хтось дерся по гладких панелях, чіпляючись за ліхтарі, а дим все розростався, захоплюючи відстаючих зненацька. Очі сльозилися, горло хрипіло. Бліда розкуйовджена ескалаторниця намагалася пробитися до будки, щоб перемкнути всі стрічки на вихід, але марно — де там їй проти юрби. Люди, відчуваючи, що не встигнуть, шаленіли.

Нас з Оксаною в першу мить потягло разом з усіма і притисло до переляканих спин, але за хвилину я отямився від розпачу.

— Стій! — загорлав я так, щоби в суцільному лементі дівчина мене почула. — Тримайся за мене!

Я зразу оцінив, що ескалаторів нам не дістатись, і тому змінив напрямок.

— А, туди тебе звідти! — включив усі свої фізичні й мовні сили. Головне зараз було — вирватись з юрми. — Тримайся! — гукав я через плече Оксані, пробиваючись проти течії і приймаючи на себе стусани та матюки. Не знаю, чи довго це було, мені тоді здалося, що годину, але врешті юрба виплюнула нас до металевої огорожі. Я озирнувся.

Дим наздоганяв, він був швидший за ескалатори, іншого виходу не було, і я наважився.

— Давай сюди! — тягнучи дівчину за руку, я пірнув під огорожу. Почувся тріск — здається, Оксана порвала сукню, але дивитися часу не було. Ми стояли понад колією, що йшла далі в тунель, геть від диму.

— Стрибнеш? — спитав я дівчину, глянувши в очі. На обличчі її не було написано нічого, крім безпорадності.

— А! — і я, вхопивши супутницю під пахви, обережно опустив з платформи в яму на блискучі рейки.

— Зачекай! — і сам стрибнув слідом. Бетон жорстко прийняв мене — відвик я останнім часом від таких справ.

— За мною.

Ми пірнули в чорну пащу тунелю.

Це, мабуть, і справді була єдина змога, бо тільки звідси, з печери, ми почули, який насправді жах коїться на станції. Галас там уже злився в одну довгу ноту, так що розрізнити окремі голоси було неможливо. Люди рятувалися, давлячи всіх навкруги.

— Швидше!

У нас була перевага, ми не залежали від ескалаторів, а тільки від прудкості власних ніг.

Перші кроки ми пробігли бетонною заглибиною, яка невідомо нащо перерізувала шпали посередині, але скоро лафа скінчилася, і Оксана стала помітно відставати, чіпляючись високими підборами за все підряд. Я схопив дівчину за руку і потягнув за собою.

— Швидше! Швидше!

Вона тільки мовчки сопіла, намагаючись втриматися за мною. Навкруги було поночі, тільки ліхтарі на брудних залізних конструкціях вихоплювали з пітьми сірі кола. Я стрибав через шпали і думав, що тунельний протяг віє нам назустріч, а це означає, що дим… На розі стіни раптом дрібно затремтіли, і тут я зрозумів, що це означає насправді.

Попереду блимнули яскраві вогники. Я озирнувся. Шлях ліворуч нам перетинала величезна, вся в кабелях стіна, а праворуч тяглася на невисоких залізних гачках шина. Мені колись казали, скільки там вольтів, та згадувать не було часу. І я вирішив не ризикувати. Попереду ревонуло, очі нам засліпили два яскраві прожектори.

— Лягай! — я сіпнув свою супутницю за рукав донизу і сам впав поруч, притискуючи її до землі. Бо’зна, що там в цих поїздів під пузом. Наступної миті у тунелі зробився невеличкий землетрус із цунамі та кінцем світу. Поїзд налетів на нас, верещачи та галасуючи, і ми з Оксаною вмить перетворилися на рейки, шпали та таке інше — це по нас грюкотіла багатотонна машина, стукали несамовиті колеса: так-так, так-так. Я під поїздами колись лежав, але й мені стало моторошно тут, у підземеллі, а дівчина… Я тільки бачив білу сукню поруч, таку ніжну й недоторкану серед суцільного бруду, і відчував під рукою дівочу спину — чи диха ж вона там?

Залізний вихор пролетів над нами, лишивши оте своє «так-так, так-так», здається, в самих печінках. Я підвів голову й машинально витер щоку. Дівчина поруч не рухалась.

— Оксано! — покликав я і сам не почув власного голосу. — Оксаночко!

Дівчина обережно розплющила очі.

— Оксаночко, треба далі, розумієш?

Боже, та що вона зараз може розуміти?!

Але дівчина кивнула і стала обережно підводитись.

— Давай-давай, — підганяв я, і вона не стала навіть обтрушувати сукню.

Ми полетіли вперед. Поступово очі стали звикати до примхливого освітлення, і я вловив попід стінами сіре ворушіння — і там, і там. Пацюки.

Вмить у голові сплило все, що я чув про пацюків та метро — де правда, де брехня, хто розбере. Аби тільки Оксана не побачила, бо… Та вона зараз не здатна була оглядатись.

— Андрію!

— Що?

— Туфлі!

Високі підбори заважали бігти, втомлюючи і без того знервовану дівчину. Я сказав:

— Та зніми ти їх геть! — і ледве стримався, щоб не вилаятись.

Оксана слухняно нахилилася. Коли б знаття. Треба було кросівки взувати.

— Давай сюди! — я взяв з дівочих рук обідрані до нестями, ще п’ятнадцять хвилин тому зовсім нові туфлі. — Та-а-ак!

Допомогти їм, мабуть, нічого не могло. Хай вже будуть на мій рахунок.

— Ну їх до дідька, га?

І знову в очах дівчини я нічого не побачив, навіть жалю. Вона цілком покладалася на мене.

— Такі не жалко, — сказав

1 ... 49 50 51 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний вуйко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний вуйко"