Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

7) застосовує у своїй діяльності в разі потреби державний примус.

Склад державного апарату: державні органи як колективні утворення, окремі підрозділи яких діють відносно автономно (наприклад, адміністрація області, її управління, відділи); самостійні посадові особи, уповноважені здійснювати державну владу й управління на принципах єдиноначальності і мають у своєму розпорядженні певний допоміжний апарат (наприклад, надзвичайний і повноважний посол країни).

Сфери відносин державного апарату:

1) управлінські, владно-субординаційні;

2) відносини щодо надання «адміністративних послуг» фізичним і юридичним особам.

Адміністративні послуги - публічно-правова зобов’язальна діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб із забезпечення реалізації прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що звертаються до них з цією метою. Відносини з надання адміністративних послуг - це різноманітні дії дозвільно-реєстраційного характеру. їх слід оцінювати як виконання обов’язків держави перед громадянами щодо створення умов, які забезпечують здійснення їхніх прав і свобод.

Державний апарат має виняткове право представляти державу, стимулювати, покладати юридичну відповідальність, дозволяти і забороняти певні дії та ін. Лише за спеціальним дозволом державного апарату недержавні структури та їх представники можуть здійснювати його деякі приватні функції.

Збройні сили - військова державна структура, призначена для оборони держави, захис ту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. До середини XIX ст. збройні сили зазвичай називалися армією.

З позицій міжнародного права, це регулярні (сухопутні, військово-морські, військово-повітряні та ін.) і нерегулярні (ополчення, партизани і повстале населення) військові формування держав. Найманці не входять у поняття збройних сил. Власне професійна армія існує в деяких державах (наприклад, у США, Великобританії).

Обов’язок верховного головнокомандувача збройними силами - загальне керівництво діяльністю збройних сил на основі чинних законодавчих актів - покладається на глав держав або урядів. Безпосереднє керівництво армією здійснює міністерство оборони. Особовий склад збройних сил включає військовослужбовців та осіб цивільного персоналу збройних сил.

Збройні сили держава може використовувати в порядку самооборони лише у разі збройного нападу на неї.

Державні органи - структурно відокремлені колективи державних службовців (один службовець), які відповідно до посади наділені юридично визначеною державно-владною компетенцією та необхідними засобами для виконання управлінських функцій і завдань держави. У літературі трапляються терміни: «державний орган» і «орган державної влади». Це взаємозамінні поняття, розглянуті в різних зрізах. У першому випадку акцентується увага на структурній організації держави, у другому - на сутності влади (владовідносинах), що яскравіше виявляється у вищих ешелонах його структурної організації.

Структура державних органів:

• апарат, що безпосередньо виконує управлінські завдання і функції держави - має державно-владні повноваження, які виконує відповідно до юридично визначеної компетенції (наприклад, центральний апарат Міністерства економіки України має кілька департаментів, що займаються управлінням у межах своєї компетенції);

• допоміжний апарат - не має державно-владних повноважень, а лише забезпечує виконання державним органом своїх повноважень (наприклад, допоміжний апарат глави місцевої державної адміністрації - це його секретаріат).

Ознаки державних органів:

1) є первинними елементами державного апарату і створюються для здійснення функцій і завдань держави на конкретній ділянці управління суспільством;

2) є структурно відокремленими колективами державних службовців (одного службовця), що утворюються за рішенням уповноважених органів держави чи за безпосередньої участі народу (наприклад, вибори до парламенту);

3) мають державно-владні повноваження, що дає їм змогу виконувати юридично обов’язкові дії: а) видавати нормативні й індивідуальні акти; б) здійснювати контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; в) забезпечувати і захищати ці вимоги від порушень вжиттям заходів виховання, переконання, стимулювання, державного примусу в разі потреби;

4) є внутрішньо організованими колективами службовців, які перебувають в особливих правовідносинах з тими державними органами, де вони працюють, та і з іншими органами: обсяг повноважень і порядок їх використання встановлюються законами, а також підзаконними актами, і конкретизуються в посадових інструкціях, штатних розкладах та ін.;

5) взаємодіють між собою у процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено лише те, що прямо передбачено законом»;

6) мають необхідну матеріальну базу - казенне майно, що перебуває в їх оперативному управлінні; свій рахунок у банку; джерело їх фінансування - державний бюджет;

7) мають організаційні структури (за видами окремих служб і за чисельним складом), територіальні масштаби діяльності, системи службової підзвітності і службову дисципліну.

Види органів держави за черговістю їх утворення:

• первинні - утворюються в результаті народного голосування (виборів); в Україні - Верховна Рада, Президент;

• вторинні - утворюються первинними органами, похідні від них і підзвітні їм. Так, персональний склад Ради національної безпеки і оборони України, на чолі якої стоїть Президент України, формує саме Президент. До складу Ради за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

Види органів держави за способом утворення: виборні (представницькі органи); призначувані (органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи); успадковані (спадкоємний монарх).

За часом функціонування повноважень: постійні - створюються без обмеження строку дії; тимчасові - створюються для досягнення короткострокових цілей.

За територіальною сферою діяльності: загальні - поширюють свою владу на всю територію країни: а) вищі (президент, парламент, уряд); б) центральні (галузеві міністерства, комітети); регіональні - поширюють свою владу на територію регіонів у державах федеративних (суб’єктів федерації - РФ) та унітарних (областей - Україна); місцеві - діють в адміністративно-територіальних одиницях (в Україні - районні державні адміністрації).

За обсягом компетенції: органи загальної компетенції (парламент, уряд, ради та ін.) - вирішують питання загального профілю; органи спеціальної компетенції (міністерства,