Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"

— Ну, хай уже п’ятдесят! — сполошився Кваша, — І то лиш через те, що ви такі добрі!

— Гаразд, — Софійка. — Хай буде хоч щось! — прошипіла до Радзивілки.

— Ну, якщо маєш зайві гроші! — пхекнула дівчинка й рушила до дверей.

На тому й попрощались.

Уже перед поворотом до свого будинку Софійка почула привітне:

— Добрий вечір!

— Ой! Ви, пане Гарбуз? — приємно було зустріти знайомого, та ще й любителя-краєзнавця!

— Я, чого ж не я? А ти ж як? Як живеш, як навчання? — поцікавився для годиться.

Ох, до чого тут навчання! Тут би проконсультуватись! Із Сергієм уже ніяково, а Віктор Гарбуз — у таких справах знавець!

— Пане Вікторе, як ви вважаєте, чи має вартість блокнот, списаний рукою божевільного, але колись талановитого художника?

— Ти натрапила на блокнот Ван Гога?

— Ох, мені не до жартів! Тим паче «Русалка» цього художника, мені видається, в сто раз краща од знаменитих Ван-Гогових «Соняшників»!

— А-а-а! Часом не про нашого земляка Юліана Мокренка?

— Ой, та ви його знаєте?!

— Як художника не дуже. Тільки за намальованою «Русалкою» та будиночком з мальвами… Більше як людину, що постраждала від страшного тоталітарного режиму…

— Боже, ви його знали?

— Особисто ніколи не бачив. Але здогадуюсь, чого ти питаєш, здогадуюсь! — ляснув себе по лобі чоловік. — Тобі той сексот щось хоче продати, хіба ні?!

Софійка так спалахнула від слова «сексот», що навіть не здивувалася Гарбузовій проникливості. Потім замимрила:

— Ні, ви нічого такого не подумайте! Він не те що… оте, що ви кажете… Він навіть жодних загравань до нас, дівчат!.. Геть і поглядів ніяких!

— Ти про що, дитино? А-а-а, про залицяння? Який з нього залицяльник? Як і з мене вже! Його й замолоду, кажуть, якась Валюська знехтувала, навіть замолоду! Що вже казати…

— Ва-люсь-ка? — не переставала дивуватись. — А хіба його наречена звалась не Люся?

— Люська-Валюська — так її, здається, й досі називають!

— Ви її знаєте?

— Знаю, як не знати! Вона й на мою свободу замахувалась, та не на того напала, не на того! Я своєї науки ні на рибу, ні на рибгоспницю не проміняю!

Спинилися коло хвіртки, і Софійка, роззирнувшись по двору й кинувши погляд на вікна баби-Валіної квартири, стишила голос:

— Скажіть, а та Валюська часом котів не любила?

— Котів? Котів не знаю, але коти її точно мали любити: вона ж усе при рибі, все при рибі!

Звісно, Фантик завше ласує рибними паштетами!

— А де вона живе?

— Їй-Богу, не знаю. Не мав щастя в неї гостювати, що не мав, то не мав! Але знайшла про що балакати! Краще розказуй, що тобі той кагебіст продати хоче?

Що таке кагебіст, Софійка знала. Це співробітник тієї організації, яка ото в архівах у двадцяті роки звалась ОДПУ! Та чому Гарбуз кагебістом обзиває нещасного Квашу?

— До кожної людини, яка повернулась із таборів, органами був приставлений таємний наглядач. Щоб слідкував за колишнім репресованим. Чи не задумала раптом та людина вільнодумствувати, або, як вони кажуть, займатись антирадянщиною! От сексот, «секретний сотруднік» тобто, усе чистісінько нагору й доповідав!

А, то це всього-на-всього «секретний сотруднік»?! Ху, аж полегшало! А то мало ганьби не набралась! Що ж, деякі слова тлумачаться різними поколіннями по-різному…

Відколи стояли біля Софійчиної хвіртки, але про «До побачення» не могло бути й мови.

— Але ж Кваша… — все-таки не вірила Софійка. — Простий убогий доглядальник! Грубу підбілював!

'чого він вартий. Я з Квашею давно не спілкуюсь і не хочу, бридкий він мені. Нечистий…

— У чорному халаті! — погодилась. — А оглух він давно?

— Оглух? Та він чує ліпше, ніж сто зайців разом!

А вони з Леською… Он чому по мобілці тоді, після першої їхньої зустрічі, розмовляв! Мабуть, чергову оборудку влаштовував! Господи, чи це не сниться? Може, й сниться, бо ж не висипляється кілька днів!..

— А… А ви не знаєте, як звали дітей Вікторії та Олександра Щербанівських?

— У них діти були? Так-так, щось пригадую… Здається, батьківську справу продовжували… Але в роки репресій усі пропали… Син і дочка начебто…

— Два сини й дочка! Софія, Кирило і… Ну, хто третій?