Читати книгу - "Том 5"

Астарта — у сірійській і фінікійській міфології —■ богиня земної родючості і кохання.

Єпископальна церква — державна (англіканська) церква в Англії, в якій верховна влада належить не папі, а королю.

Петиція прав — закон 1628 p., який ліг в основу буржуазної конституції в Англії.

Один артис т... лишив нам статую без ру к.— Мова йде про славнозвісну Венеру Мілоську.

Stabat Mater (лат.) — початкові слова католицького гімну.

Requiem (лат.) — католицьке богослужіння.

Нова Англія — колишні колонії Англії в Північній Америці.

Одіссей і Ах і л л е с — герої гомерівських поем «Ілліада» та «Одіссея».

Е р е б — у грецькій міфології вічний морок.

Донателло (1386—1466) —видатний італійський скульптор доби раннього Відродження.

НА ПОЛІ КРОВІ

Вперше надруковано у JTHB, 1910, кн. XII, стор. 433—448.

Чистовий автограф не знайдено.

В архіві Лесі Українки є чорновий автограф драматичного етюда (ф. 2, № 797) з численними виправленнями та закресленнями. Він розкриває творчу лабораторію письменниці, свідчить про наполегливу роботу над удосконаленням композиції, образами, словом. Робота над твором не була остаточно закінчена і після того, як драма була надіслана до журналу. Перед друком Леся Українка значно скорочує твір, про що свідчить її лист до редакції:

«Зміни, що прошу поробити в драматичній поемі моїй «На йолі крові».

Весь кінцевий діалог Юди з трьома жінками має бути відкинений (через зміну моєї основної концепції сеї теми), внаслідок того поема кінчитись має на ремарці, що йде після скінчення діалога Юди з прочанином, а саме на словах: «не розгинаючись, не втираючи поту, працює до нестями». (Підпис мій і дату прошу відрізати і приклеїти на сьому місці, а решту (відкинуту) прислати мені назад.)

Крім того, в середині діалога Юди з прочанином прошу викреслити все написане після слів Юди: «От бачиш, ся містина коштує тридцять срібняків,— за стільки я ліпшої землі ие міг дістати» і до слів: «От мучуся, як проклятий, над нею». (Сеї вирізки мені посилати не треба.)

Конечне прошу зробити сі зміни.

Леся Українка».

В архіві поетеси збереглися згадані в листі уривки (ф. 2, № 796).

У діалозі Юди з прочанином після слів Юди: «Я ліпшої землі не міг дістати» було:

Ще й то, поки дістав, набрався лиха.

Прочани н

Чому?

Ю д а

Ніхто не хтів землі продати мені після того, як стався вирок.

Усі мов подуріли, мов забули, що то ж вони сами лементувались:

«Розпни його, а нам пусти Варавву!»

Одно товчуть: «Учителя продав!»

Отак, як ти! А що їм той учитель?

Чого вони навчилися від нього?

Яке їм діло, де я взяв ті гроші?

Чи гроші значені?.. Дійшло до того,

(з силуваним сміхом) що хоч повісься справді!

Прочанин

Як на мене, я б не стерпів того, я б смерть прийняв.

Ю д а

Який ти скорий! Ну — лишень, повісься,— он дерево!

Прочанин Якби ж я був тобою!

А так — чого ж я вішатися маю?

Ю д а

(уїдливо, дивлячись йому проникливо в вічі)

Ти певен, що тобі нема чого?

Прочанин

(презирливо здвигає плечима, але самовпевненість його зникає) Ну, се вже ти не теє... знаєш сам...

А... власне, я хотів лиш те спрітати, що як же потім ти дістав сю землю.

Ю д а

Ба! Мусили-таки велебиі дати!

Прочанин

Хто?

Юд а

Архіреї ж! Я ото прийшов та й кинув їм межи очі ті гроші, що заробив від них.

Прочанин Та що ти кажеш?

Невже межи вічі?!

Ю д а

Там як прийшлося...

Сказав: «Беріть на храм!»

Прочан и н Ой, гріх який!

Хіба ж на храм такі годяться гроші?

10 да (глумливо)

Ні, де ж там, ні! Так і вони рішили, отож купили сей шматок пустині — тут буде кладовище для захожих, а я, бач, сторожем на кладовищі, то й маю право до сієї нивки.

Закінчення драматичного етюда у первісному варіанті було таке:

З того боку, з якого надійшов був прочанин, з’являються три жіночі постаті, що хутко і легко посуваються, мов їм допомагають невидимі крила. Попереду утла і хвороблива, не першої молодості, жінка з широко розкритими чорними очима, з поривчастими рухами, з плямистим і зникомим рум’янцем на снідому обличчі, з розпущеним та старанно розчесаним волоссям, що чудно відбиває супроти її убогої, занедбаної одежі. Се Марія з Магдали. За нею йдуть, держачи одна одну за руку, Саломея і Сусанна; перша — молода жінка з материнським, трохи простодушним виразом обличчя, заживненька, скромно, але пристойно вбрана, їй, видно, важче йти, ніж іншим, бо часто переводить дух, але вона сама того не завважає; друга — Сусанна — молоденька, струнка

дівчина, надзвичайно вродлива, з прозорою церою і з полохливими очима газелі; вона могла б іти швидше, але не зважується пустити руку Саломеї, що мимоволі тамує її ходу. Всі три мають по слоїку пахощів при собі.

М арія

(порівнявшися з Юдою, припиняє ходу)

Радій, убогий брате! Годі, годі Тобі сю землю потом поливати!

Часи сповнились! Ми вже в царстві божім!

Все кинь і з нами йди!

(Простягає руку, щоб узяти від нього мотику.)

Ю да

Геть, біснувата!

(Замахується на неї мотикою, але вона не сахається і з ясним усміхом дивиться на нього; він спускає руку й одвертається.)

Саломея ( злякано)

Ой господи! Се ж Юда! Утікаймо!

Сусанна (тривооюно тулячись до Саломеї, шепоче)

Невже ж і він воскрес? Невже диявол теж може воскрешати?

10 да (почувши те)

Ти здуріла?

Я не вмирав, чого мені вмирати?

Я жити хочу й буду жити довго!

Саломея (сплеснувши руками і глянувши вгору)

Ні, господи! Сього ти не попустиш!

Марія (до Саломеї)

Як можеш ти комусь бажати смерті? її ж нема! її Мессія знищив!

Саломея Немає смерті — навіть і для сього?

(Показує на Юду.)

Марія (до Саломеї)

Не ворогуй. Його простив Учитель.

Юда Та що ти знаєш?

Марія Вій мені казав.

Юда

Коли?

Марія

Сьогодні.

Юда Ти дурна чи п’яна?

Чи в тебе вже вселився восьмий біс?

Марія

(без тіні образи, тільки трохи здивована його недовірством)

Не знаєш ти хіба, що Він воскрес?

Юда

(намагається заглушити в собі тривогу, збуджену словами Марії) Що ти торочиш? Як се може бути?

Марія (впевнено)

А як би ж се могло інакше бути?

Юда

(іронічно тлумить свій страх)

І се б ти бачила його?

Марія

Авжеж!

Виразно так, як от тебе я бачу.

Я скрикнула: «Учителю!»