Читати книгу - "Квіти для Елджернона"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Спочатку я не хотів пити, але почував себе так погано, що подумав, а чом би й ні? Випивка не могла надто мені зашкодити, а можливо, вона притупить відчуття, що я дивлюся на себе крізь очі, які не розуміють, що я роблю.
Вона мене напоїла. Я пам’ятаю, як випив уперше й ліг у постіль, а вона ковзнула поруч мене з пляшкою в руці. Далі свідомість моя згасла, аж поки я не прокинувся пополудні з головою, яка тріщала від похмілля.
Вона ще спала, обернувшись обличчям до стіни, запхавши подушку собі під шию. На нічному столику, поруч із попільничкою, переповненою недопалками сигарет, стояла порожня пляшка, але останнє, що я пам’ятав, перш ніж опустилася завіса, було, як я дивився на себе, коли пив другу порцію джину. Вона потяглася й перекотилася до мене — гола. Я відсунувся й упав із ліжка. Я схопив ковдру, щоб обгорнутися нею.
— Привіт, — позіхнула вона. — Ти знаєш, що я хочу зробити цими днями?
— Що?
— Намалювати тебе голого. Як Мікеланджело Давида. Ти дуже гарний. Із тобою все гаразд?
Я кивнув.
— Лише голова болить. Чи я… ох… багато випив учора ввечері?
Вона засміялася й підперла голову рукою.
— Ти навантажився добре. І, хлопче, до чого ж дивно ти поводився — ні, ти не утнув нічого гомосексуального, але був такий кумедний.
— Тобто як кумедний, — запитав я, намагаючись обгорнутися ковдрою так, щоб я міг ходити. — Що ти хотіла сказати? Що я натворив?
— Я бачила хлопців щасливих або сумних, або сонних, або сексуальних, але ніколи не бачила, аби хтось витворяв те, що ти витворяв. Це добре, що ти випиваєш рідко. О Боже, шкода, що я не мала фотоапарата. Який цікавий фільм могла б я зняти, дивлячись на тебе!
— Ради Бога, то що я все-таки натворив?
— Не те, чого я чекала. Ані сексу, ані чогось схожого на секс. Але ти був феноменальним. Яка гра! Дивовижно витончена. Ти був би великим на сцені. Ти всіх би приголомшив навіть у королівському театрі. Ти був спантеличеним і дурним. Ти створив враження дорослого чоловіка, який грає на сцені як дитина. Почав базікати, як хотів ходити до школи й навчитися читати та писати, щоб бути розумним, як і всі інші. Отаку нісенітницю ти городив. Ти був зовсім іншою людиною — такими стають актори, коли виходять на сцену, — і ти все торочив і торочив, що не гратимешся зі мною, бо твоя мати забере від тебе твої горішки й посадить тебе в клітку.
— Горішки?
— Атож! — засміялася вона, чухаючи собі голову. — І ти все повторював, що не віддаси мені свої горішки. Ти був фантастично дивний. Але як ти говорив! Як оті йолопи на розі вулиць, які збуджуються, лиш поглянувши на дівчину. Зовсім інший чоловік. Спочатку я думала, ти просто прикидаєшся дурником, але тепер я думаю, ти маніяк або щось подібне. Такий акуратний і всім стривожений.
Її розповідь не зіпсувала мені настрій, хоч я й думав, що мені буде прикро. У якийсь спосіб сп’яніння на мить зламало свідомі бар’єри, які тримали колишнього Чарлі Гордона глибоко захованим у глибині мого розуму. Як я давно вже підозрював, він не був абсолютно ніким. Ніщо в нашій свідомості не покидає нас назавжди. Операція заховала його під шаром освіти й культури, але емоційно він був тут — спостерігаючи й чекаючи.
Чого він чекав?
— Ти тепер окей?
Я сказав їй, що зі мною все гаразд.
Вона схопила ковдру, якою я обгорнувся, й знову затягла мене в ліжко. Перш ніж я її зупинив, вона обняла мене й поцілувала.
— Мені було страшно цієї ночі, Чарлі. Я думала, ти схибнувся. Я чула, як розповідають про хлопців-імпотентів, як несподівано їх опановує ця хвороба, й вони стають маніяками.
— Чому ж ти залишилася?
Вона стенула плечима.
— Розумієш, ти був наче мала перелякана дитина. Я була переконана, що ти не зробиш мені боляче, але боялася, щоб ти не зробив боляче собі. Тому вирішила залишитися тут. Пробач мені. Але я тримала напохваті цю штуку, про всяк випадок…
Вона витягла грубу й важку книгу, яку запхала між ліжком і стіною.
— Думаю, тобі не довелося скористатися нею.
Вона похитала головою.
— Хлопче, либонь, ти дуже любив горішки, коли був дитиною.
Вона вибралася з ліжка й стала вдягатися. Я лежав протягом якогось часу, спостерігаючи за нею. Вона рухалася переді мною без будь-яких ознак сором’язливості або стриманості. Груди в неї були повні, такі як вона намалювала на своєму автопортреті. Мені хотілося простягти руку й доторкнутися до неї, але я знав, що це марно. Незважаючи на операцію, Чарлі все ще був зі мною.
24 червня
Сьогодні я вдався до антиінтелектуальних розваг. Якби я наважився, то напився б, але досвід перебування з Фей показав мені, що це може бути небезпечним. Тому натомість я пішов до Таймс-сквер і став блукати від кінотеатру до кінотеатру, поринаючи у вестерни та фільми жахів, як іноді мав звичай робити. Щоразу, коли я поринав у споглядання екрану, мене несподівано огортало відчуття провини, й посеред кінофільму я виходив із кінотеатру й ішов до іншого. Я переконував себе в тому, що шукаю у штучному екранному світі щось відсутнє в моєму новому житті.
Потім несподіваний напад інтуїції біля розважального центру Кено підказав мені, що я потребую не кінофільмів, а людей. Я хотів бути разом із людьми, які оточували мене в темряві. Стіни між людьми тут дуже тонкі, і якщо я слухав уважно, то чув, що навколо відбувається. Схожі почуття опановують мене, коли я гуляю у Гринвіч Вілліджі. Справа не тільки в тому, щоб бути до когось близько, — бо таке відчуття мене не охоплює в напханому людьми ліфті або у вагоні метро в години пік — а в тому, що задушливої ночі, коли всі гуляють або сидять у театрі, лунає шарудіння,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Квіти для Елджернона», після закриття браузера.