read-books.club » Пригодницькі книги » Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса 📚 - Українською

Читати книгу - "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса" автора Олександр Олександрович Лукін. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 137
Перейти на сторінку:
її кашкетом — шаруділо листя, десь поруч спліскувала річка, і раптом басовито й сипло заревів гудок, примусивши здригнутися всіх присутніх: ішов пароплав з Херсона. Потім гудок обірвався, і почулися часті удари лопатей по воді.

— Добре, зараз розберемося! — голосно вимовив Марков.

Він підійшов, сів на колоду біля Олексія. Діна лишилась у тіні.

— Викладай, однокашнику, яким вітром тебе занесло сюди, — сказав Марков.

Він посміхався, показуючи ясна. Куточки губ наморщувалися, ще більше надаючи йому схожості з вовком, який люто вищирився.

— Що там викладати… — сказав Олексій похмуро. — Діна вже, мабуть, усе розповіла.

— Діна Діною, а я від тебе хочу почути. Ти розумієш, на що йдеш?

— Не дитина, розумію.

— Бачу, що не дитина, надто великий. Тим більше неясно… Поясни мені, що сталося? Служив ти, служив у червоних і раптом на тобі — передумав! Чому б це?

— Значить, є причина.

— Яка? Ти не бійся, викладай все напрямки!

Олексій, немов вагаючись, озирнувся на Діну. Вона підбадьорливо кивнула.

— Говоріть, Альошо.

Олексій стиснув кулак.

— Я давно шукаю такої нагоди… — сказав він крізь зуби. — А служити можна по-різному… Он де в мене ця служба! — І він провів рукою по горлу.

— Що ж, скривдили тебе? В начальство не вийшов?

— Я чинів не добивався! Коли б схотів — вийшов…

— Значить, не схотів? А чому?

— Слухай, Марков! — Олексій подався вперед до ліхтаря, дивлячись прямо в сірі очі шпигуна. — Дідька лисого, я тобі щось скажу! Коли ви ті, що я думаю, так випробуйте мене — самі побачите, а ні — я інших знайду, не тільки світла, що у вікні!

— Ач який! — Марков відсахнувся, кілька секунд вдивлявся в Олексія, немов хотів проникнути в найпотаємніші його думки. Потім повільно промовив: — Що ж… Причини, кінець кінцем, всякі можуть бути. Добре, випробуємо… Але поки не доведеш, що готовий заради нашої справи на все, довір'я не чекай. А зрадиш… Повинен тебе попередити, Михальов: Дося тебе знайшла, вона одна і відповідає. Але коли з нею щось станеться — живим тобі не бути. Знайдемо хоч на краю світу. І тоді нарікай сам на себе!..

На мить промайнула в Олексія думка плюнути на все і вихопити наган. Але він одразу ж відігнав її. За спиною, простуджено сопучи носом, стояв другий бандит.

— Лякати мене нічого, — промовив Олексій, — діло кажи.

— Зараз і діло… Ти писар? У штабі працюєш?

— Так…

— Якщо хочеш, щоб ми тобі повірили, зроби таку штуку… Вчора в штабі одержали нову оперативну карту фронту…

— Так…

— Ти щось знаєш про це? — швидко спитав Марков.

— Ні, ні, слухаю.

— Ось цю карту треба роздобути.

— Викрасти, чи що?

— Ну, викрасти. Зможеш?

Олексій, піднявши кашкета, почухав нігтем їжачок свого підростаючого волосся, перевів погляд з Маркова на ліхтар і знову на Маркова. Він «думав». Потім сказав:

— Важко.

— Що тут важкого? Знаєш, де вона висить?

— Та знати я знаю…

— А якщо знаєш, невже не зможеш знайти момент і зняти? Як-небудь вночі…

— Може, щось інше?..

— Нам карта потрібна!

До Олексія підійшла Діна.

— Ви зробите це, Альошо! — вона поклала на його потилицю свою теплу вологу долоню. — Я певна, ви зробите! Пам'ятайте, я поручилася за вас!

— А якщо помітять?

— А ти обережно, — сказав Марков. — А влипнеш — теж не біда: ми тебе так заховаємо, що жоден собака не знайде! Бачиш: нас теж ловлять, а спіймати не можуть. У крайньому разі, переправимо в Крим. І вже повір, ми послуг не забуваємо!

— Вирішуйте, Альошо! — Діна нетерпляче поторсала його за шию.

— Гаразд, — сказав Олексій, — спробую… Але тільки, відверто кажучи, не розумію, на якого дідька вам ця карта?

— Ти що, дурний? — здивувався Марков.

— Не я дурний, а ви дурні! Ну, викраду я карту… припустімо. А її в той же день замінять іншою. Ти думаєш, вони дурніші за тебе?

— Он ти про що! — посміхнувся Марков. — Хай замінюють. Тим краще. Укріплення за два дні не переробиш, а війська вже розміщені. Їх переставляти, треба. Скільки на це часу піде? Га? Зміркував?

— А карту куди?

— Це тебе не обходить! Доставимо, куди слід. Коротше: зможеш її добути чи ні?

Олексій надів кашкета, насунув його до брів.

— Даремно базікати не буду. Постараюсь!

Діна задоволено перезирнулася з Марковим.

— Два дні тобі вистачить? — спитав той.

— Не знаю. Думаю, вистачить.

— Карту принесеш Досі, — вже начальницьким топом сказав Марков. — Постарайся не викликати підозри, нам ще ти будеш потрібен у штабі. Якщо ж трапиться якась халепа, тоді тікай негайно, сховайся де-небудь і дай знати теж Досі. Прямо до неї не йди, зрозумів?

— Зрозумів.

— І запам'ятай, що я тобі сказав про зраду!

— Добре! — Олексій махнув рукою.

— Тоді давайте розходитись… Ти, Михальов, повертайся сам, Досю ми доставимо іншим шляхом. До речі, поки не дістанеш карти, до неї не навідуйся, ще наслідиш. Сева, проведи його.

— Айда, — сказав Сева.

Олексій розглядів, що в цього другого шпигуна жіночі, безбороді щоки, брудні й вугруваті, наче він ніколи не вмивався.

Діна вийшла разом з ними. В темряві за дверима вона поклала руки Олексієві на плечі.

— Альошо, ви зробите те, що сказали! — зашепотіла вона. — Адже ви не підведете мене, я певна!

— Що зможу, зроблю, — відповів Олексій.

Діна притиснулась лобом до його підборіддя, потім, відштовхнула хлопця і побігла в хатину…

Олексій з Севою спустилися з пагорка до річки. Сева допоміг відштовхнути човен і постояв на березі, поки Олексій зник.

Олексій вставив в кочети весла, переплив через річку і, загнавши човен у комиші, почекав: від пристані з хвилини на хвилину повинен був одійти пароплав у зворотний рейс. Олексій не хотів, щоб його помітили, затримали і приставали з розпитуваннями.

Чекати довелось досить довго. Струмувала вода, обтікаючи комиші. Небо вкривали хмари, гасячи зірки. Із плавиш несло солодкуватим запахом прілі.

І раптом почувся виразний плескіт, такий самий, який Олексій чув по дорозі на острів. Але тепер стало ясно — це не риба: плескіт був рівномірний і весь час наближався… Хтось уплав перетинав річку, прямуючи саме сюди, до комишів, де ховався Олексій. Ось уже почулося, як пирхає плавець і спльовує затікаючу в рот воду…

Він з'явився метрів за п'ять від човна. Ухопився за комиш і, важко витягуючи ноги з прибережного мулу, вибрався на берег. Плавець був у самих підштанках, що біліли в темряві, та в капелюсі чи якомусь чотирикутному ковпаці.

Насамперед він зняв свій чудний головний убір. Пововтузився з ним, засунув, здається, за пояс, озирнувся довкола і тихенько свиснув.

Олексій, стримуючи подих, розстебнув кобуру.

Той почекав, прислухався і

1 ... 49 50 51 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"