Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

Та краще порушити, ніж ворушити шлюб, ніж брехнею душити шлюб! Одна жінка сказала мені: «Так, я порушила шлюб, але першим зрушив мене до цього — шлюб!»

Погані подружжя, побачив я, завжди наймстивіші,— вони помщаються всьому світові за те, що вже не ходять кожне окремо.

Отож я хочу, щоб щирі казали одне одному: «Ми закохані,— подивимось, чи вдасться нам утримати кохання! Раптом наша обітниця виявиться облесницею?

Дайте нам час і недовге подружжя, щоб приглянутися, чи до снаги нам тривале! Це ж неабищо — завжди бути вдвох!»

Я так раджу всім щирим, і чим була б моя любов до надлюдини і до всього прийдешнього, якби я радив і казав інакше!

Треба рости не лише вшир, а й увиш — нехай у цьому, брати мої, допоможе вам сад шлюбу!

25

Хто набирався мудрості в давніх джерелах, той урешті шукатиме ключі майбутнього й нові джерела.

Брати мої, вже недовго чекати,— і постануть нові народи, завирують нові джерела, спадаючи в нові глибини.

Бо землетрус засипає чимало криниць, багатьох змушує мучитися спрагою,— але ж він і виносить на світло внутрішні сили й таємниці.

Землетрус розкриває нові джерела. Струси старих народів дають життя новим джерелам.

І круг того, хто волає: «Дивись, ось єдина криниця для багатьох спраглих, єдине серце для багатьох жадливих, єдине жадання для багатьох працьовитих»,— круг того згуртується народ, тобто багато тих, хто прагне випробувань.

І там випробовують, дізнаються, хто вміє наказувати, а хто має коритися! Ох, ціною яких довгих пошуків, удач, невдач, нової науки і нових спроб!

Я вчу, що людська громада — це спроба, довгий пошук, а шукають того, хто наказує!

Спроба, брати мої! Та не «угода»! Розбийте, розтрощіть це слово м'якосердих і половинчастих!

26

Брати мої! Хто найбільше загрожує всьому людському майбутньому? Хіба не добрі та праведні?

Котрі кажуть з вірою в серці: «Ми вже знаємо, ми осягнули, що добре і що праведне. Лихо тим, хто ще й досі шукає!»

Хоч яку шкоду заподіють злі, шкода від добрих — найшкідливіша!

Хоч яку шкоду заподіють паплюжники світу, шкода від добрих — найшкідливіша.

О брати мої, в серце добрих і праведних зазирнув колись той, хто сказав: «Це — фарисеї». Та його не зрозуміли.

Самі ж добрі та праведні й не повинні були його розуміти,— адже їхній дух у полоні чистого сумління. Глупота добрих незбагненно мудра.

Істина ж ось у чому: добрі мусять бути фарисеями, іншого їм не залишається!

Добрі мусять розпинати того, хто знаходить собі власну чесноту! Це безперечна істина!

А другим, хто відкрив їхню суть,— суть, серце й царство земне добрих і праведних,— був той, хто запитував: «Кого вони найдужче ненавидять?»

Найдужче вони ненавидять творця,— того, хто ламає скрижалі й давні цінності, поступовця, котрого вони обзивають переступником.

Адже добрі — не можуть творити, вони завжди початок кінця;

вони розпинають того, хто пише нові цінності на нових скрижалях, майбутнє — все людське майбутнє — вони приносять в жертву собі, розпинають його!

Добрі — завжди були початком кінця.

27

Брати мої, чи зрозуміли ви це слово? А також моє давнє слово про «останню людину»?

Хто найгірше загрожує всьому людському майбутньому? Хіба не добрі та праведні?

Розбийте, розтрощіть добрих і праведних! О брати мої, чи зрозуміли ви також і це слово?

28

Ви втікаєте від мене? Ви злякалися? Ви тремтите від цього слова?

Брати мої, коли я закликав розбити добрих та їхні скрижалі, тоді я вперше пустив людину в плавання відкритим морем.

І тепер до неї приходить великий страх, велика хворість, велика огида, велика морська хвороба.

Добрі вели вас до облудних берегів і до облудної безпеки, добрі і сповивали, і пеленали вас брехнею. Добрі спаплюжили і перекрутили все аж до самого дна.

Та хто відкрив землю «людина», той відкрив і землю «людське майбутнє». Тепер вам належить бути мореплавцями, відважними і терплячими!

Завчасу, брати мої, випростайтесь, учіться ходити прямо! Море вирує: не один, дивлячись на вас, хоче знову випростатись.

Море вирує: всі вийшли в море. Гаразд! Вперед, гартовані серця мореплавців!

Що там країна батьків! Стерно обирає шлях у країну дітей наших! Туди, де бурхливіше за море вирує наша велика пристрасть!

29

— Чому ти такий твердий! — сказало колись діамантові деревне вугілля.— Хіба ми не близькі родичі?

Чому ви такі м'які? Це я запитую вас, брати мої,— хіба ви — не мої брати?

Чому ви такі м'які, покірні й поступливі? Чому стільки зречення й заперечення у вашому серці? Чому так мало рішучості в погляді?

Якщо ви не прагнете бути рішучим і несхитним, то як вам разом зі мною — здобути перемогу!

Якщо ваша твердість не хоче виблискувати, різати й розтинати, то як вам разом зі мною — творити?

А творці тверді й суворі. І вам повинно видаватися щастям, що на тисячоліттях, мов на воску, ви можете відбити свою долоню,—

щастям, що на жаданнях тисячоліть ви можете карбувати, як на бронзі,— це суворіше і шляхетніше, ніж на бронзі. Тільки найшляхетнішому не бракує твердості.

Брати мої, даю вам цю скрижаль: станьте твердими.

30

Жадання моє! Ти не уникаєш нових знегод, ти — моя неминучість! Убережи мене від дрібних перемог!

Ти ведеш мою душу, і я це називаю долею! Ти суть моя! Мій стяг! Застережи й убережи мене для єдиної великої долі!

Збережи, жадання моє, свою останню велич до останку — щоб, перемагаючи, бути невблаганним! Бо хто не скорявся своїй перемозі!

Ох, у кого не темнішало в очах від цих п'янких сутінків! Чия нога, перемагаючи, не схитнулась і не розучилась — стояти!

Хай буду я готовий і зрілий у час великого полудня: готовий і зрілий, як розжарена бронза, як повна блискавок хмара, як наповнене молоком вим'я,—

готовий сприйняти самого себе і своє найпотаємніше жадання, як лук, що прагне стріли, як стріла, що прагне летіти до своєї зірки,—

як зірка, готова і зріла для свого полудня, палюча, пронизана, щаслива під нищівними сонячними стрілами,—

як саме сонце і невблаганне, як сонце, жадання, готове, перемагаючи, знищувати!

О жадання, провіснику нових знегод, моя неминучість! Збережи мене для єдиної великої перемоги!..

Так казав Заратустра.

ПЕРЕД ОДУЖАННЯМ

1

Одного ранку,