Читати книгу - "Енн із Інглсайду"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вам подобається бути старою панною, Сьюзен?
— Не можу щиро сказати, що так, моя ласочко. Проте, — додала Сьюзен, згадуючи багатьох заміжніх жінок, — я знаю, що є й переваги. А тепер осьде, віднеси своєму таткові шмат яблучного пирога, а я заварю чай. Сердешний чоловік геть охляв з голоду.
— Мамо, у нас найкращий дім у світі, правда? — сонно проказав Волтер, чапаючи нагору. — Але… може, він був би ще ліпший, якби в нас було кілька привидів?
— Привидів?
— Так. Удома в Джеррі Палмера аж кишить привидами. Він сам бачив одного — високу даму в білому з рукою скелета. Я розповів про це Сьюзен, а вона сказала, що Джеррі чи то вигадує, чи то у нього в животі пече.
— Сьюзен правду сказала. Що ж до Інглсайду — тут завжди мешкали тільки щасливі люди, тож бачиш — у нас нема й не може бути привидів. А тепер помолися й лягай.
— Мамо, боюся, вчора я був нечемний. Я сказав: «Хліб наш насущний дай нам завтра», а не «сьогодні». Мені це здалося логічнішим. Мамо, як ви гадаєте, Бог дуже розсердився?
28
Півник Робін повернувся, коли Інглсайд і Долина Райдуг узялися першим несміливим зеленим пломенем весни — і повернувся з подружкою. Удвох вони звили гніздечко на Волтеровій яблуні; Півник Робін не зрікся колишніх прив’язаностей та звичок, проте його перната молода була сором’язлива — чи то насторожена — і нікого не підпускала близько до себе. Сьюзен уважала повернення Робіна справжнім дивом і того ж дня написала про це Ребецці Дью.
Прожектор у маленькій драмі інглсайдського життя час від часу посувався, освітлюючи того чи того з дійових осіб. Зима минула без жодних пригод, а в червні героїнею одного з епізодів стала Ді.
У школі з’явилася нова дівчинка, яка на прохання вчительки назвати своє ім’я заявила: «Я — Дженні Пенні», точнісінько так, як можна було б сказати: «Я — королева Єлизавета» чи «Я — Єлена Прекрасна». Щойно вона заговорила, усі відчули, що той, хто не знає Дженні Пенні, і сам стає безликою комахою, а той, хто не здобуде прихильності Дженні Пенні — однаково, що не існує. Принаймні це сталося з Ді Блайт, хоч вона й не могла описати своє відчуття достоту такими словами.
Дженні Пенні була на рік старша за восьмилітню Ді, проте з найпершого дня трималася запанібрата з «великими» дівчатами десяти й одинадцяти років. Зненацька вони збагнули, що не можуть попихати нею чи зневажати її. Дженні Пенні не була вродлива, та всі мимохіть звертали увагу на її зовнішність. Вона мала кругле обличчя із кремово-білою шкірою, обрамлене м’якими матовими чорними косами, і велетенські густо-сині очі з довгими закрученими віями. Коли вона поволі зводила ці вії й презирливо дивилася на вас, ви відчували себе хробаком, що має за ласку не бути розтоптаним. Утім, дівчата воліли почути образу від неї, аніж похвалу від когось іншого, а ввійти до числа тимчасових її повірниць було дивовижною, майже нестерпною честю — бо ж таємниці Дженні Пенні вражали. Пенні вочевидь були незвичайні люди. Дженнина тітка Ліна мала розкішне золоте намисто із гранатами, яке подарував їй дядько-мільйонер. Одна з її кузин носила перстень із діамантом, що коштував тисячу доларів, а інша перемогла на конкурсі декламаторів серед тисячі семисот учасниць. Іще одна тітка була місіонеркою в індійській колонії «для проказаних». Одне слово, гленські школярки, вірячи — принаймні попервах — кожному слову Дженні Пенні, дивилися на неї захоплено й заздрісно, і так невпинно говорили про неї вдома, що їхні батьки хоч-не-хоч мусили звернути на це увагу.
— Сьюзен, хто ця дівчинка, до якої Ді, здається, дуже прихилилася? — запитала Енн якось увечері, після того, як Ді розповіла про «маєток», де мешкала Дженні Пенні, із «дерев’яним мереживом» на даху, п’ятьма еркерами, березовим гаєм неподалік і каміном із червоного мармуру у вітальні. — Я ніколи не чула прізвища Пенні в Чотирьох Вітрах. Ви щось про них знаєте?
— Вони тут нові люди, пані Блайт, дорогенька — нещодавно купили стару ферму Конвеїв, на висілку. Я чула, що той Пенні був теслею, та прожити зі свого фаху не міг — певно, тому, що надто багато часу згаяв, доводячи, що Бога нема — і надумав заопікуватися фермою. Вони, як я можу судити, чудні. Діти витворяють усе, що хочуть. Батько їхній каже, що його від малого замуштрували до смерті, і з його дітьми так не буде. Тим-то ця Дженні ходить до гленської школи. Вони живуть ближче до Мобрей-Нерровза й інші діти вчаться там, але Дженні схотіла піти до нас. Половина ферми Конвеїв — у нашому окрузі, тож Пенні платить податок на дві школи й може віддавати дітей до обох, якщо забажає. Хоча ця Дженні, здається, не донька йому, а небога — батьки її вмерли. Подейкують, то Джордж-Ендрю Пенні замкнув вівцю у підвалі баптистської церкви в Мобрей-Нерровзі. Може, вони й гідна, чесна сім’я, але ж нехлюї страшні, пані Блайт, дорогенька, і вдома в них усе шкереберть — і, про мене, варто заборонити Діані знатися з тою дикунською зграєю.
— Я не можу завадити їй спілкуватися із Дженні в школі, та й про саму цю дитину не знаю нічого поганого, хоч і певна, що вона аж надто перебільшує, розповідаючи про своїх рідних та їхні пригоди. Ну, але думаю, невдовзі це захоплення в Ді минеться й ми більше не почуємо нічого про Дженні Пенні.
Утім, вони чули про неї й далі. Дженні сказала Ді, що та подобається їй найбільше з усіх однокласниць, і Ді, відчуваючи, що королева обдарувала її своєю милістю, відповідала захопленим поклонінням. Вони були нерозлучні на перервах, писали записки одна одній по вихідних, разом жували соснову живицю, обмінювалися ґудзиками й ліпили піщані башти, аж поки зрештою настав день, коли Дженні запросила Ді до себе на цілий вечір і ніч.
Мама категорично відмовила й Ді пролила немалу кварту сліз.
— Ви ж дозволяли мені ночувати у Персіс Форд, — ридала вона.
— То було… інше, — завагалася Енн. Вона не хотіла, щоб Ді росла чванькуватою, та з усього, що їй доводилося чути про сім’ю Пенні, ясно випливало, що дружити з ними інглсайдським дітям не слід. Окрім того, непокоїла її також приваба, яку мала Дженні в очах Діани.
— Я не бачу різниці, — хлипала Ді. — У Дженні манери так само вишукані, як у Персіс! Вона ніколи не жує купованої жуйки. Одна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.