Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє![503]

Так само ми можемо тут подати й ще один пасаж:

Через те вам кажу: Не журіться про життя своє, що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?

І про одяг чого ви клопочетесь?.. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний має досить своєї турботи![504]

Цікаво, що ці слова промовляють до бідних і багатих часів з однаковою силою. І хоча (або ж саме хоча) ми дуже багато переймаємося одягом (і проблемою вибрати його, купити чи замовити), ми чудово розуміємо смисл цих слів, так само як їх розуміють (чи розуміли) суспільства бідніші чи суспільства, де в людей справді не було чого на себе вдягнути. Досить цікаво прочитати цей пасаж ще раз саме з цього погляду: адже його розраховано й на надбагаті суспільства, які страждають не від нестачі чогось, але від надміру. І живучи в цьому надмірі всього, ми переймаємося тим, що будемо їсти чи пити (а чи це не занадто жирне, або ж надто солодке?) і в що ми вбираємося (і що мені сьогодні такого одягти?).

Мабуть, не зайвим буде додати ще одну відому цитату: «Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання»[505]. Значення цього речення здебільшого помилково цитують як «гроші — корінь усього лихого», що не зовсім те саме, про що говориться в початковому тексті. Це любов до грошей, яка робить обережність пороком. Можливо, що наступна цитата (теж від Павла, але з іншого уривка, де також використовується словосполучення любов до грошей) це передає краще: «І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було»[506]. У притчі про сіяча складається враження, що «клопоти, багатство та життєві розкоші» — це одна з головних перешкод, що не дозволяють сімені віри принести бажаний врожай[507].

Теорія ігор: любов до ворогів versus око за око

На цю тему можна подивитися з перспективи теорії ігор. У відомій дилемі в’язня двоє в’язнів обирають свою домінантну стратегію, яка максимізує очікувану індивідуальну корисність для кожного з них, проте не загальна корисність. Обоє раціонально обирають варіант «зрадити» і в результаті отримують гірший результат не лише загальний, але й свій особистий. Сама система (характер гри) нас «штовхає» до колективно небажаних результатів. Баррі Нейлбафф, ключова постать сучасної теорії ігор, зауважує, що якщо жити за християнською максимою «не роби іншому того, чого сам собі не бажаєш», можна побороти це протиріччя: «Якби справді застосовувалося золоте правило [не роби іншому того, чого сам собі не бажаєш], ніякої дилеми в’язня не було б»[508].

Досить довго теорія ігор стверджувала, що в стратегії повторюваних послідовних ігор доречно застосовувати стратегію tit-for-tat, тобто при кожному наступному кроці відплачувати противникові тією ж монетою (такою самою дією) (зуб за зуб). Якщо обидва гравці грають гру обман-кооперація, то найефективнішою стратегією для них буде відплачувати за обман обманом і навпаки. Простіше кажучи, віддячувати ляпасом за ляпас, за посмішку — посмішкою, погладжуванням — за погладжування. Ця стратегія вважалася найкращою з часів експерименту Аксельрода в 1980 р., коли один проти одного грали передові експерти теорії ігор, і Анатолій Рапопорт з методикою зуб за зуб вигравав багато разів поспіль. Ідеться про просту, точну стратегію, яка вимагає дотримуватися правил, заохочує до прийняття кооперативних рішень і вміє (у міру й швидко) вибачати (що також гарантує те, що гра не закінчиться при першому ж найменшому обмані), але й карати. Загалом же це практичне застосування ключового принципу старозавітної відплатної справедливості.

Лише нещодавно було відкрито нову стратегію, яка діє ще ефективніше. У світі недосконалих даних та шумів дуже просто можна неправильно інтерпретувати сигнал і (часто даремно) почати завдавати удару у відповідь[509]. Окрім того, у цій стратегії спостерігаємо рекурсивну тенденцію, часто її асоціюють із спіральним ефектом падіння на дно. Нейлбафф аргументує, що милосердна стратегія (тобто несправедлива відплата) зрештою, є для всіх ефективнішою.

Точно так само в історії східної цивілізації спершу найефективнішою стратегією вважалося правило зі Старого Завіту око за око, зуб за зуб[510].

І лише Ісус прийшов з більш кооперативною та довготривалою стратегією:

Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе, то дай, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайсь від нього[511].

Якщо ж у ситуації повторюваної гри обидві сторони обирають стратегію «зуб за зуб», тобто за добро розплачуємося добром, а за зло — злом, зло отримує набагато більше простору для дії. Навіть якщо ми лиш одного разу (можливо, навіть випадково) робимо комусь зло, воно набуває рекурсивної відозви в часі. І зовсім не зрозуміло, чи ця хвиля зла поступово мине чи переросте в нищівну бурю[512]. Відплачуючи злом, ми його примножуємо, а не зменшуємо. На противагу цьому милосердна гра Нейлбаффа набагато більше мінімізує зло, аніж стратегія «зуб за зуб» — так само, як про це колись говорив Ісус:

Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас