Читати книгу - "Білі Близнюки , Andrii Noshchenko"

Торо знизнув плечима і мовчки став поруч з сестрою. 

І хижаки прийшли. Спочатку один, повільно витягуючи перед собою вусату морду та обнюхуючи повітря. Потім ще кілька, вони наче підштовхували свого ватажка, відчувши запах крові. За якісь хвилини десятки їх обліпили тіла, відриваючи мʼясо шматок за шматком, розгризаючи кістки, аби першими дістатися нутрощів. Над пляжем здійнявся вереск. Тара з посмішкою спостерігала, як швидко зникають у шлунках звірів ті двоє нещасних. 

Тепер ходімо? - Знову запитав її брат. 

Але сестра лише похитала головою. 

Ще ні. Сьогодні нам доведеться повернутися пізно вночі. Тут забагато слідів нашої аури. А тепер запамʼятай. Ми бачили, як накурі напали на цих двох, але нічого не змогли вдіяти. Ми тихо сиділи ось на цьому дереві, і боялися спуститися униз навіть після того, як з Ландара та Парни навіть кісток не лишилося. Зрозумів? Більше нічого нікому не кажи, якщо хочеш жити. 

Для правдоподібності, їм все-таки довелося вилізти на дерево і деякий час там посидіти. Кісток, як казала Тара, на пляжі і справді не лишилося.