Читати книгу - "Ставлення до смерті, Vasyl Shyrman"

Як виявилося, у містера Прісмана свого будинку не було. Він жив у клубах, куди приїжджав, або у видавництві. “А навіщо мені будинок, у якому я не живу, якщо скрізь у мене є затишні апартаменти? Затишне місце робить не ситуація, а людина”, — любив повторювати він.

Ми зібралися в книжковому клубі, де колись познайомилися з учасниками “Клубу Окультиста”. Нас було приблизно десять, не більше. Серед незнайомців був юрист містера Прісмана, Ніколо Аторно — повний чоловік італійської зовнішності, з густими бровами, за якими, коли він нахилявся, не було видно його очей. Місис Вілда Матронекс — економка та мабуть, співмешканка містера Прісмана, худорлява і струнка жінка, яку я бачив кілька разів, коли вона його супроводжувала. Вона завжди розмовляла дуже швидко, тараторячи з грецьким акцентом і активно жестикулюючи. Її червоні довгі нігті неможливо було не помітити. Інші учасники були знайомі, але Іларі не було — вона не знала містера Прісмана і вирішила пропустити цей похмурий захід.

Ми з Бестер, влаштувалися на широкому підвіконні й мовчки спостерігали за тихими розмовами всередині кімнати. У кутку стояв скромний стіл з напоями та бутербродами, до якого періодично підходили учасники панахиди.

“Увага, пані та панове!” — з тяжкою задишкою звернувся до нас Ніколо, розкриваючи жовтий конверт. — “Хочу прочитати вам останній лист містера Прісмана”. Усі притихли, напружено вслухаючись у кожне слово юриста.

“Дорогі мої друзі! Ви зібралися тут, отже я покинув цей божевільний світ і зараз вам говорю з того світу. Дозвольте, по-перше, просити вас не сумувати за мною, адже для мене це вже не потрібно. Я звільнився і щасливий. Щоб ви не сумували, я залишив вам деякі подарунки, які допоможуть вам не збожеволіти і пройти ваше життя гідно.

По-перше, всім присутнім я дарую золотий абонемент з безстроковим терміном дії на відвідування будь-якого книжкового клубу з правом користуватися його послугами коштом компанії.

По-друге, компанія "Присман і Ко" переходить у володіння моїм племінникам Люсі Дабс (51%) та Френку Дабсу (49%). Люсі Дабс стає керуючою компанією.

По-третє, я заснував фонд “Клуб Окультиста”, де головою є містер Бофін та його дружина Бестер, з великим статутним капіталом, і ви всі входите до ради фонду. Його мета — розвиток окультизму та магії як науки, у тому числі й езотеричної публіцистики…”

Далі у листі перераховувалися суми виплат та інші юридичні моменти, які вже слухалися не так уважно, адже всі були трохи шоковані почутим.

Містер Прісман не мав дітей; його дружина померла під час пологів дуже давно, і з того часу він не одружувався. Єдина сестра померла від лейкемії, залишивши двох дітей — Люсі та Френка. Він виховував племінників, як рідних дітей, давши їм усе, щоб вони могли реалізуватися в житті. Люсі з юності працювала у видавництві дядька і стала головним редактором, правою рукою містера Прісмана. Френк пішов у кіноіндустрію і, завдяки допомозі дядька, досяг значних успіхів. У його віці бути кінопродюсером — це, знаєте, багато чого варте.

Містер Прісман завжди підтримував багатьох авторів-дослідників, особливо тих, хто вносив внесок в езотерику та окультизм з наукового погляду. По суті, “Клуб Окультиста” — це його клуб і він був і залишиться головним окультистом, який зробив внесок у просвітництво набагато більше, ніж багато його сучасників.

Кінець