Читати книгу - "Мелодія нашої осені, Тая Стрельцова"

— Яна!

От кого не очікувала побачити, ще й перед парами, так це Даниїла. Після того, як поїхала з його братом, не писала і не дзвонила першою наступного дня. Він же подзвонив у суботу аж після обіду. Розмова не склалась, м’яко кажучи. Замість вибачень від Дана посипались звинувачення і претензії. Він навіть не спробував з’ясувати, чому Яна захотіла піти. В результаті посварились. І більше не контактували. А в понеділок з самого ранку він приїхав. Навіщо?

— Привіт! — підійшов і хотів поцілувати.

Яна не дозволила, ухилилась.

— Ясно. Ще сердишся, — скривився Дан.

— А, по-твоєму, у мене нема на це причин?

— Янка, ну чого ти? Сама щось надумала, сама образилась…

— Я не надумала, Дан. Мені не сподобалась твоя поведінка у п’ятницю і образило твоє ставлення.

— А що не так з моєю поведінкою? — засміявся.

— От бачиш, ти навіть не допускаєш, що поводився негідно, — хитнула головою.

— Поясни.

— Поясню. Мені не подобаються люди, які так багато п’ють, а потім поводяться неадекватно, — стримано сказала Яна.

— Я ж не щодня так п’ю, — змахнув руками. — Та й іноді хочеться відпочити, відірватись на повну.

— Будь ласка. Але без мене, — розвела руками.

Хотіла піти, та Дан затримав.

— Стій! — взяв за руку. — Я не звик до таких дівчат, скажу відверто. Ти інша, особлива, правильна… Але це не погано. Для мене бути з такою дівчиною, як ти, — мати стимул, щоб змінюватись.

— Щоб змінюватись, треба мати бажання, відчувати потребу в змінах, — відказала Яна і забрала у Дана свою руку. — Мені час іти. На все добре, Дан.

— Зачекай!

— У мене пари за п’ять хвилин. У тебе, здається, теж? Чи тобі відвідувати університет не обов’язково?

— Це Марк тобі мізки промив? — розсердився Даниїл.

— Марк тут ні до чого. Сама співставила деякі факти.

— Ти не віриш мені? Не віриш, що я можу стати іншим? Одне непорозуміння і все? Невже я не заслуговую на другий шанс?

— Дан, а іншим — це яким?

— Достойним тебе.

Відповідь ніби й пафосна, без конкретики, але погляд такий… Жалісливий, чи що?

— Дан… — зітхнула.

— Дай мені можливість довести, що в нас все буде добре, — знову взяв її за руку, дивлячись прямо в очі.