Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

хапав ротом повітря і не наважувався поворухнутися — так різко заболіло в спині. Трохи віддихавшись, він зміг просунути руку під рясу і помацати плече, чи бува йому не поламало якихось кісток. На дотик воно не було гладким і пекло. З-під одягу хлопець випростав заюшену червоним руку. Він поворухнувся, тоді застогнав і знову ліг.

Над Френсісом тихо шурхотіли крила. Послушник підвів очі й побачив, як гриф моститься на купі уламків за кілька кроків. Стерв’ятник одразу ж здійнявся в повітря, а новіцій уявляв, що пташина спостерігає за ним ніжним материнським оком, наче стривожена квочка. Він швидко перекотився. Птахів зібралася ціла чорна зграя, і кружляли вони напрочуд низько, ледь не торкаючись верхівок скель, а коли він рухався, здіймалися вище. Вмить забувши про, здогадно, травмований хребет чи зламане ребро, новіцій невпевнено звівся на ноги. Темна ватага розчаровано піднялась у височінь на невидимих потоках гарячого повітря, а тоді розпорошилася і розлетілась по віддалених місцях небесного чергування. Інколи здавалося, що птахи (похмура варіація Утішителя[18], на чий прихід очікував юнак) вже були готові спуститися замість Святого Духа, їхній спорадичний інтерес забирав у Френсіса останні сили, тож кілька разів повівши плечима, він урешті дійшов висновку: гострий камінь зоставив лише синець і подряпини.

Стовп куряви, що здіймався після каменепаду, розвіяло вітром. Пустельник сподівався, що хтось побачить це з вартової башти абатства і прийде на розвідку. У нього під ногами зяяв квадратний отвір — там, де насип з одного боку провалився в яму. Униз вели східці, але тільки верхні сходинки не вкрило лавиною, яка шість століть чекала на допомогу брата Френсіса, щоби завершити свій гуркітливий спуск. На одній зі стін сходової шахти висіла майже похована під уламками табличка, і напис усе ще читався. Зібравши докупи мізерні знання допотопної мови, він пошепки по складах проказав:

БОМБОСХОВИЩЕ-БУНКЕР ЦО

Максимальна місткість: 15

Запас провізії на одну особу: 180 днів; поділити на реальну кількість осіб. Після входу до сховища перевірити надійність замкнутого Шлюзу № 1 та його пломбування; система контролю та запобігання проникненню під’єднана до електричного струму з метою недопущення всередину заражених осіб; зовнішня світлова сигналізація — в режимі «УВІМКНЕНО»…

Решта ховалася під уламками, але Френсісу вистачило навіть першого слова. Він ніколи не зустрічав «Бомбу» і сподівався, що так триватиме і надалі. Точного опису монстра не збереглося, проте новіцій чув легенди про нього. Він перехрестився та позадкував із печери. Традиція каже, нібито преподобний Лейбовіц пережив зустріч із демоном Бомбою, який не відпускав його багато місяців, аж поки не відбулося вигнання біса, а потім і хрещення преподобного.

Брат Френсіс уявляв Бомбу напівсаламандрою, адже згідно з традицією, та потвора народилася в Огненнім потопі напівінкубом, що ґвалтував дів уві сні — хіба ж не називали досі почвар у цілому світі «дітьми Бомби»? Те, що демон міг спричинити всі можливі біди, які впали на Йова, було доконаним фактом, якщо не символом віри.

Новіцій у розпачі витріщався на табличку. Напис досить зрозумілий. Сам того не бажаючи, він вдерся до оселі (дай Боже, покинутої) не одного, а цілих п’ятнадцяти жахливих монстрів! Юнак схопився за фіал зі свяченою водою.

Розділ 2

— A spiritu fornicationis,

Domino, libera nos[19].

Від блискавок і бур,

О Господи, борони нас.

Від кари землетрусу,

О Господи, борони нас.

Від чуми, голоду і війни,

О Господи, борони нас.

Від епіцентру,

О Господи, звільни нас.

Від кобальтового дощу,

О Господи, звільни нас.

Від стронцієвого дощу,

О Господи, звільни нас.

Від цезієвої зливи,

О Господи, звільни нас.

Від прокляття Бомби,

О Господи, звільни нас.

Від породження монстрів,

О Господи, звільни нас.

Від прокляття Мутантів,

О Господи, звільни нас.

A morte perpétua,

Domine, libera nos[20].

Peccatores,

te rogamus, andi nos[21].

Просимо Тебе, оборони нас,

Господи, почуй нас.

Просимо Тебе, відпусти нам гріхи,

Господи, почуй нас.

Просимо Тебе, приведи нас до істинного покаяння,

te rogamus, andi nos[22].

Брат Френсіс пошепки наспівував фрагменти цих версикул у Літанії святих із кожним уривчастим видихом, обережно спускаючись сходами древнього Бомбосховища, озброєний усім, що мав, а саме: святою водою та імпровізованим смолоскипом, який запалив від жарин учорашнього вогнища. Хлопець вичікував понад годину, щоби хтось із абатства поцікавився, звідки потягло курявою. Ніхто не прийшов.

Майбутнім монахам Альбертинського ордену Лейбовіца[23] не годилося покидати місце, де вони постили, навіть на нетривалий час, хіба що хтось із них серйозно захворів або йому наказували повертатися в абатство. Утеча ipso facto[24] була би розцінена як відмова від обітниці довічного служіння. Брат Френсіс краще обрав би смерть. Таким чином, перед ним постав вибір: обстежити страшну яму до заходу сонця, або провести ніч у своєму лігві, не знаючи, що може причаїтися у сховищі, та прокинутися знову, аби сновигати в пітьмі. Із нічних небезпек вже вистачало й вовків, а вони ж бодай із плоті та крові. Створінь, зліплених із менш помітних субстанцій, він волів би краще зустріти завидна, хоча в яму світло вже майже не потрапляло, а сонце опустилося низько до обрію.

Уламки в сховищі утворили насип, вершина якого майже сягала горішніх сходинок, залишивши між каменями та стелею тільки вузьку щілину. Він сковзнув у неї ногами вперед і був змушений так і просуватися далі, оскільки схил виявився аж надто крутий. Тож просуваючись назустріч Невідомому, він намацував опору серед невтрамбованої товщі битої жорстви і так рухався у глибінь. Періодично, коли смолоскип згасав, юнак спинявся і нахиляв полум’я вниз, щоби вогонь поповз далі деревом. Під час таких пауз він намагався оцінити вірогідну небезпеку над і під собою. Майже нічого не було видно. Він спустився у підземну кімнату, принаймні третину якої засипали уламки, що скотилися сходовою шахтою. Каміння хвилями вкрило підлогу, потрощило деякі меблі перед очима і, напевно, поховало інші предмети. Послушник бачив побиті, перекошені металеві шафки, по пояс прикидані рінню. У дальньому кінці кімнати виднілися залізні двері, що мали би відкриватися до себе, але їх наглухо замурувало каменепадом. На полущеній фарбі все