Читати книгу - "Кіт без прикрас, Террі Пратчетт"

заголовок в місцевій газеті. Ну, або якось так. Щороку хоч би раз. У кожній газеті, що видається в маленькому місті або селі. Заголовок з'являється в обов'язковому порядку, з тією ж невідворотністю, що і статейки на кшталт "Скандал навколо нового будівництва" і "Над шкільним начальством згущуються хмари".

Велика кількість подібних випадків спонукала дослідників, що підтримують Рух в захист справжніх котів, на. гм. ну загалом, на дослідження. Спочатку вони висунули припущення, що існує досі невідомий науці вид справжніх котів, що можливо веде своє походження від кота залізничного, нині практично вимерлого. Гіпотеза про існування авіакота на перший погляд теж здається дуже перспективною. Проте тільки на перший погляд. Тому що, коли летиш на висоті 10 000 метрів, думка про те, скільки в цьому літаку дивних місць, де кіт може влаштуватися поспати, - і більшість цих місць знаходяться в жмутах дротів, - якось не гріє. Говорили і про те, що, можливо, в природі зустрічається далекобійний кіт, який і не снився Т. С. Еліоту[2]: felis longvehicles - звір, що мешкає по всьому світу, роз'їжджає в кабінах вантажівок і жиріє на снікерсах. Або ж ці випадки можна розглядати як ще один доказ теорії Шредінгера. Адже з квантової точки зору відстані, строго кажучи, не існує, а проміжки між об'єктами - не більше ніж результат випадкових флуктуації матриці щільності, яку не варто сприймати серйозно.

Проте істина виявилася куди дивнішою за найсміливіші гіпотези. Можливо, ніхто не висунув правильного припущення просто тому, що мало кому в руки потрапляють дві, або більше, сільські газети. Проте коли учасники нашого Руху зібрали сотні вирізок, правда спливла назовні.

Це усе один і той же кіт. Не просто схожі коти, а той же самий.

Дрібний безпородний кіт чорно-білого забарвлення. Не важливо, як його звали, - котячі прізвиська мають значення тільки для людей. Хоча цікаво, що серед безлічі його прізвиськ переважає Оскар. Ретельний аналіз десятків фотографій, на яких жмуриться від фотоспалахів кіт-мандрівник, не залишає сумнівів, що Оскар - один-єдиний.

За минулий рік він здолав не менше десяти тисяч кілометрів, в основному під капотами автомобілів. Водії і не підозрювали про присутність кота до тих пір, поки не зупинялися де-небудь, наприклад щоб перекусити, - саме тоді і виявлялося, що з-під капота всю дорогу лунає тужливе нявкання.

Нині наші учені зупинилися на найцікавішій теорії (яка не може бути підтверджена, поки дослідники не "сядуть на хвіст" Оскару, озброївшись повним кузовом моторошної апаратури), що це нявкання насправді означає потік цінних вказівок : ".А тепер наліво, наліво, НАЛІВО, я сказав, ти, телепень. Угу, так, далі прямо, поки не побачиш торговельний центр, тоді можна буде виїхати на трасу А370".

Насправді Оскар намагається потрапити в якесь конкретне місце. У нього є мета, і він уперто прагне до неї - нехай іноді його заносить зовсім в інший бік і, можливо, він трохи недооцінив розміри країни і кількість вантажівок. Швидше за все, йому, як всякому справжньому котові, просто ліньки зайвий раз поворушити лапами.

Нещодавно в газетах з'явилися повідомлення про те, що Оскар окотився прямо під черговим капотом. Ці факти пробивають пролом в стрункій теорії - не такий уже й серйозний, будь-який обґрунтований грант її з легкістю залатає, - та зате підводять нас до захоплюючого припущення, що в майбутньому все-таки з'явиться новий біологічний вид - коти-мандрівники. Ці тварини вважатимуть, що дім - це щось далеке, і потрапити туди можна, тільки залазячи в залізяки, що гуркотять, і роз'їжджаючи в них на швидкості 100 кілометрів на годину.

Можливо, колись подібна думка зародилася і у лемінгів.

Працюючи над цією темою, один з наших дослідників випадково виявив чудовий історичний анекдот. Небесним покровителем справжніх котів багато хто вважає святого Еріка, що жив в IV столітті нашої ери, єпископа міста Смирни. Одного разу цей гідний чоловік ніс послання і впав, спіткнувшись об кота. І заволав Ерік: "Та забирайся ж геть, ти, коте поганий, дзусь від мене і не повертайся на віки вічні"! За свідченням сучасників, нещасливий кіт був дрібний, безпородний, чорно-білого забарвлення.

11. Екологічно чистий натуральний біоліт

Цей вид з'явився ще в шестидесяті роки, а може, і раніше. Можливо, ви чули історії про котів, що живляться солодкою кукурудзою і авокадо (ні, чесне слово - в нашій сільській зоокрамниці продають вегетаріанський собачий корм). І справді, якщо вже усе сімейство встало на шлях єднання з природою, які можуть бути консерви з рубаними потрухами в холодильнику? Отак усе єднання котові під хвіст піде.

Наші друзі вегани[3], коли їм доводилося мати справу з котячими консервами, дивилися на них так, як в місті біля атомної станції дивляться на усе, що цокає. Врешті-решт вони перевели кота на вегетаріанську дієту. Лише по особливих випадках йому дозволялося трохи риби. Їхній молодий сіамець на цій дієті здорово розжирів. Ще б йому не розжиріти, коли він увесь час швендяв в екологічно чистому хліві, де пожирав більше мишей, чим його хазяї - гарячих обідів, тим більше з гарячими обідами у них якраз було не дуже. Але він шанував погляди хазяїв і не афішував свої пристрасті. Коли він зустрічався нам в саду з пухнастим тільцем в зубах, то кидав на нас винувато-благальні погляди, зовсім як методистський священик, застуканий з кухлем пива.

З іншого боку, коти, безумовно, дуже екологічні тварини. Судіть самі:

а) Коти ніколи не використовують аерозолі. Так, іноді вони обприскують що-небудь, але ніяк не аерозолем. Озоновому шару коти зовсім не шкодять.

б) Коти не полюють на тюленів. Тобто вони, звичайно, полювали б, якщо б знали, що таке тюлені і де вони водяться. Але коти цього не знають, так що хвилюватися немає про що.

в) Те ж саме з полюванням на китів. Люди іноді годують котів китовим м'ясом, але коти-то про це не підозрюють. Вони з не меншим апетитом їли б консерви з китобоя.

г) Антарктида? Коти її і лапою не торкнуться!

Проте і коти не без екологічного гріха:

а) Коти наполегливо носять натуральне хутро.

Як назвати кота

Як відомо, у всякого кота є декілька імен, різноманіття яких надзвичайно точно описав Т. С. Еліот. Нехай