read-books.club » Сучасна проза » Буфонада, або Більше не самотні 📚 - Українською

Читати книгу - "Буфонада, або Більше не самотні"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Буфонада, або Більше не самотні" автора Курт Воннегут. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 35
Перейти на сторінку:
річку Раппеганнек. Проте деякі люди наполягають, що проґресу не існує.

• • •

Мене іноді називають «Король канделябрів», бо я маю понад тисячу канделябрів.

Але мені більше до вподоби моє середнє ім’я — Нарцис-11. І я написав про нього оцей вірш, та й про життя взагалі, звісно:

Я був тим насінням,

Я є оця плоть,

Стогне від болю ця плоть,

Їсти мусить ця плоть.

Спати мусить ця плоть,

Снити мусить ця плоть,

Сміятися мусить ця плоть,

Плакати мусить ця плоть.

Та коли оця плоть

Вже наїсться досхочу,

Нажереться до сліз,

Посадіть її в землю

І назвіть

«Нарцис».

• • •

Хто це читатиме? Бозна. Не Мелоді й не Айседор, зрозуміло. Як уся інша молодь на нашому острові, вони не вміють ні читати, ні писати.

їх зовсім не цікавить минуле людства, ані те, яким може бути життя на материку.

На їхній погляд, найславетнішою звитягою людей, які так щільно населяли цей острів, була їхня смерть, щоб острів залишився в їхньому повному розпорядженні.

Одного вечора я попросив їх назвати трьох найвидатніших людей в історії. Вони заявили, що це питання не має для них жодного сенсу.

Я наполягав, щоб вони все ж таки подумали разом як слід і дали мені бодай якусь відповідь, що вони і зробили. Але були вони страшенно невдоволені. Думати завдавало їм болю.

Нарешті вони видали мені відповідь. Мелоді говорила від імені їх обох, і ось що вона проголосила з усією серйозністю: «Ти, Ісус Христос і Санта Клаус».

Гей-го.

• • •

Коли я їх ні про що не питаю, вони щасливі, як молюски.

• • •

Вони сподіваються, що колись зможуть пробитися у раби до Віри Бурундук-5 Заппи. Я не проти.

Розділ 2

Я справді намагатимуся не писати повсякчас «Гей-го».

Гей-го.

• • •

Я народився отут, у Нью-Йорк-Сіті.

Тоді я ще не був Нарцисом. Мене охрестили Вілбуром Рокфеллером Свейном.

• • •

Ба більше, я не був самотнім. Я мав сестру-близнючку, але не однояйцеву. її звали Еліза Меллон Свейн.

Нас похрестили не в церкві, а в лікарні, і нас не оточували численні родичі й друзі батьків. Річ у тім, що ми з Елізою були такі потворні, що батьки нас соромилися.

Ми були потвори, монстри, і вважалося, що довго ми не проживемо. На рученятах ми мали по шість пальців, так само, як і на ніжках. А ще в нас були зайві соски, по два у кожного.

Ми були не монгольські ідіоти, хоча й мали цупке чорне волосся, типове для монголоїдів. Ми становили щось нове. Ми були неандерталоїди. Ми мали риси дорослих, допотопних людей навіть у дитинстві — масивні надбрівні дуги, скошені лоби і щелепи, як екскаватор.

• • •

Вважалося, що ми позбавлені розуму і помремо, не досягши і чотирнадцяти років.

Але я і досі живий-здоровий, дякую. Упевнений, що так було б і з Елізою, якби вона не загинула у п’ятдесят років — у сніговому обвалі на окраїні китайської колонії на планеті Марс.

Гей-го.

• • •

Наші батьки були дурнуваті, вродливі й дуже молоді люди, Калеб Меллон Свейн і Летиша Вандербільд Свейн, уроджена Рокфеллер. Вони були казково багаті, походили з тих американців, хто занапастив нашу планету такою собі «Радістю дурня»: маніакально перетворювати гроші на владу, а потім владу на гроші, а потім гроші знову на владу.

Але Калеб і Летиша самі по собі шкоди не завдавали. Батько, як кажуть, добре грав у триктрак і робив кепські кольорові фотографії. Мати була активісткою Національної асоціації сприяння кольоровому населенню. Ані він, ані вона не працювали. Ані він, ані вона не закінчили університету, хоча й намагалися.

Вони непогано писали і говорили. Вони обожнювали одне одного. Вони соромилися, що вчилися так погано. Вони були добрі.

І я не можу звинувачувати їх у тому, що вони страшенно засмутилися, коли у них народилися монстри. Будь-хто засмутився б, якби в них народилися ми з Елізою.

• • •

Калеб і Летиша були принаймні не гіршими батьками за мене, коли підійшла моя черга. Я був цілковито байдужий до своїх рідних дітей, хоча вони були нормальні в усіх смислах.

Ймовірно, мене б більше приваблювали власні діти, якби вони були монстрами, як ми з Елізою.

Гей-го.

• • •

Юним Калебові й Летиші порадили не рвати собі серце і не нівечити меблі, намагаючись виростити нас з Елізою у Черепаховій затоці. Вони сприймали нас родичами не більше, ніж новонароджених крокодилів.

Реакція Калеба й Летиші була гуманна. А також надзвичайно витратна і ґотично-химерна. Наші батьки не запроторили нас до закритої приватної лікарні для подібних до нас хворих. Натомість вони заховали нас в успадкованому моторошному старому особняку, посеред двохсот акрів яблуневого саду на високій горі, поблизу сільця Ґалена, штат Вермонт.

Ніхто не жив там протягом тридцяти років.

• • •

Туди завезли теслів, електриків і сантехніків, які мали перетворити маєток на рай для нас з Елізою. Під килими, що вкривали підлогу від стіни до стіни, поклали ґумову підкладку, щоб ми не забилися, як впадемо. Їдальня була обкладена кахлем, а в підлозі зробили стоки, так щоб і нас, і кімнату можна було помити зі шланґа після їди.

Найголовніше, мабуть, що там були дві дротяні загорожі, які піднімалися. Зверху вони мали колючий дріт. Перша огороджувала сад. Друга відділяла особняк від цікавих поглядів робітників, яких доводилося подеколи пропускати через першу загорожу для догляду за садом.

Гей-го.

• • •

Персонал винайняли по сусідству. Куховарка. Дві прибиральниці і прибиральник. Дві дипломовані няні, які нас годували, одягали, роздягали і купали. Найкраще я пам’ятаю одного з прислуги, на ім’я Візерс Візерспун, — він був і сторож, і водій, і взагалі майстер на всі руки.

Мати його була Візерс. Батько Візерспун.

• • •

Так, то були прості сільські люди, які, за винятком Візерса Візерспуна, котрий служив в армії, ніколи не бували за межами штату Вермонт. Вони нечасто наважувалися вибратися далі ніж за десять миль від Ґалена, а тому за визначенням були всі кревними родичами, як ескімоси.

Само собою, вони були й нашими з Елізою далекими кревними, оскільки наші вермонтські предки безнастанно хлюпалися, сказати б, у тій самій генетичній калюжі.

Втім згідно з американською схемою

1 ... 4 5 6 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буфонада, або Більше не самотні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буфонада, або Більше не самотні"