Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Ми приїхали додому коли сонце тільки почало заходити. Скоро, але емоцій за день мені вистачить. На терасі якраз сиділа мама з Георгієм. Вона говорили про щось коли ми вийшли з таксі. Чисто заради того, щоб розслабитися Божена не взяла свій моцик. І одна частина мене була цьому рада, адже я востаннє їхала на мотоциклі з Максом. І до того ж…не знаю чи я б змогла сісти на нього.

- Дякую тобі.-сказала я їй коли ми обійнялися на прощання.

- Тобі немає за що дякувати. Ти моя подруга. І пам'ятай, я у будь якому випадку хочу бути поруч. І коли ти посміхаєшся від щастя і коли сльози ллються без упину. Я хочу бути тією, котра прийме тебе будь яку. А не тільки у веселі моменти. Каміла, ти можеш покластися на мене. Я не хочу щоб ти все тримала у собі а одного дня просто вибухнула через все, що всередині тебе і твоєї голови.

Ми відсторонитися одна від одної.

- Я ціню твої слова. І...навіть якщо я в якісь моменти можливо не кажу це, але я рада що ти є. І я також згідна ділити всі твої ситуації. Напевно, ти маєш рацію і мені вистачить тримати все в своїй голові.

- Це звучить як присяги у коханні.-гукнув Георгій з тераси.

- Дядь Георгій, це просто дружба така. - відповіла йому Божена.

Ми попрощалися у взаємній згоді ще написати одна одній. Божена сіла в таксі, і я дивилася вслід авто, до поки воно не зникло з поля зору. А тоді повернулася до будинку і ступила крок на сходи.

- Ти зняла своє худі. Невже навіть холодно не було?-з подивом спитала мама.

Я посміхнулася їй у відповідь та підійшла до них.

- На мій подив з Боженою стало надто жарко.

І це правда. Спочатку вона відвела мене до квест-кімнати, потім прогулянка парком, атракціони, кінотеатр і ресторан. Мені було тепло. Вперше за весь час я не тряслася від холоду. І вперше за весь час я відкинула свої думки на бік і просто насолоджувалася моментом.

За вечерею я помітила як Георгій декілька разів опускав погляд на порожній стілець навпроти мене. На стілець, де мав би сидіти Макс. Насправді, поведінка чоловіка мене дивувала. Він наче змінився. Кардинально змінився у всьому, коли йшлося про Макса.

9 місяців назад

Георгій

Здавалося, тільки розказавши всю правду я відчув наскільки дурним був. Здається, коли Макс ледь повернув до мене свої очі я не бачив в них нічого крім пустоти. Безмежної пустоти. І тільки тепер я зрозумів наскільки все жахливо та…точно не зрозуміло.

Влад щось сказав і ступив крок до Макса але здається той ледь не зробив кроку в прірву. Ще б один єдиний міліметр. Я розчаровано дивився на нього. Ця тиша…злощасна тиша котра зараз тут була різала мене шматочками. Ще ніколи я не відчував такої потреби, бажання, вперше за всі двадцять чотири роки я захотів торкнутися до Макса але...тишу розірвав голос.

- Все моє життя…все було брехнею. – здається, це був навіть не його голос. Настільки надламаним я ще не бачив і не чув його.

Я хотів сказати, що…що все не пізно вправити як він просто посунувся на той один міліметр і я не зрозумів у яку хвилину з мого горла вирвався крик. І здається не тільки з мого… Влад округленими очима дивився на місце де щойно стояв Макс. Стояв…  Я повернувся назад. Катя позаду не стояла. Вона присіла а її руки закривали обличчя.

- Ти тут для чого?Як ти його відпустив?- кричав Влад хапаючись за голову.

- Владислав Боднаренко, вас затримано в спробі вбивства та викраденні Каміли та Максима Боднаренків. – сказав Захара.

Я мов на ватяних ногах підійшов до краю а тоді…не пам’ятаю в яку хвилину я стрибнув у воду попри снігопад котрий точно знав, коли йому початися. Вода була настільки крижаною, що я тільки опинившись у ній почав тремтіти всім тілом. Але зараз це мене не цікавило. Точніше, я навіть не звертав уваги на холод котрий пробирав до кісток. Хвилі билися об скелі збиваючи та заважаючи мені розгледіти хоча б щось. Я пірнув але через хвилю довелося одразу ж виринути, адже вода згори ледь не потопила мене. Хоча…зараз мене не цікавило моє життя. Метою було, витягти Макса звідси. І байдуже залишуся я живим після цього чи ні.

Я відчував найбільший жаль, ніж коли не будь.  Як я міг стільки часу вести безглузде і безкорисливу ворожнечу? Як я міг бачити у Максимові Влада?Це…зараз це здавалося мені настільки безглуздим що я хотів розсміятися з своєї дурості та егоїзму. Я повний ідіот. Повний ідіот котрий не заслуговує ані таку дружину як Ліда ані таку як Настя.  А Макс…як я міг так поводитися? Тільки зараз я зрозумів, що він ніколи не був як Влад. Він був…був як я. Так же батько постійно ставив мене в сторону а у пріоритет Влада. Так же він вичитував мене за найменші помилки. А що я? Я робив те саме.  І коли Мій хай і не рідний та точно син хотів отримати тільки ідіотську мою любов або ж похвалу, як я колись бажав цього від свого батька, я тільки дальше відштовхував його. А зараз…а зараз я у цій ідіотській воді в надії, що все іще можна виправити. У цьому бурхливому морі очима шукаю єдиного, кому я був справді потрібен але не бачив цього за пеленою своєї дурості.

Здається, я надто багато часу витратив вгорі. Надто багато часу витрачаю зараз дивлячись на бурхливу воду, в надії побачити хоча б щось. Холод вже пробрався далеко за межі мого тіла і все почало наче заморожуватися. І це при тому що я в светрі. А Макс…на ньому була тільки одна сорочка. Чорна сорочка котру він носив після смерті Насті, напевно всюди.

Я жодного разу так і не поговорив з ним нормально. Знаючи, наскільки він сильно любив Настю я не сказав йому нічого. Та й взагалі. Чи казав я йому хоча б колись як справжній батько а не…

Я знову пірнув але вже глибше. Вода шуміла у вухах а пісок щипав очі. Роззираючись навколо я побачив в далині дивний відблиск. Попливши в ту сторону я ледь не захлинувся водою через нову хвилю. Погода була повністю відповідною до моїх марних спроб іще хоча б щось врятувати. Знову пірнувши я наблизився ближче і вже побачив силует. Я…я знайшов його. Тільки от підпливши зрозумів що щось не так. Червоний колір. Камінь на якому він наче лежав був червоним попри те, що знаходився у воді. Взявши Макса під руку я почав плести до гори і нарешті вринувши вдихнув повітря. А дальше…не знаю в який момент я вже був на березі і дивився як лікарі намагаються врятувати серце. Серце, котре зупинилося через мене…