Читати книгу - "Ярослав, Ольга Вільна"

Тоді його також перевіряли на алкоголь і психотропні засоби.

– Ярослав, – князь підвищив голос, що було поганим знаком. Але…

Але йому стало гірко. Вечірка закінчилась кепсько, Любозар щиро виговорив йому все своє ставлення до «нічних посиденьок подібної якості», голова служби безпеки особисто його «привітав» по поверненню. А власний батько почав дорікати, використовуючи в якості аргументів бульварні історії, в яких Ярослав наковтався пігулок і влаштував дебош на весь заклад мало не серед дня. Ще й пригадав ту кляту аварію, через яку він і досі не міг змусити себе сісти за кермо.

– Що? Ви ж викликали мене сюди заради цього. Аргументи, мої пояснення вам не потрібні, тому просто призначте медичну експертизу і додайте до мого графіку. Якщо ж метою було вилаяти негідного спадкоємця, то з усією повагою повідомляю, що час вийшов. Мені дев’ятнадцять років, а не сім. Якщо ви не вважаєте, що в мене достатньо глузду не вчиняти дурниць, то маю для вас погані новини. Більше розуму не стане. – Завмер на мить, видихаючи.

Князь стояв біля столу. Мовчки його розглядаючи. Так, ніби вперше бачив.

«Який же я йолоп! Що я верзу? – варто було промовчати насправді. Вислухати, що хотів сказати батько. Перш за все, треба було мовчки вислухати і тоді вже робити висновки. – Та байдуже».

– Це все? – гіркота нікуди не поділась. Навіть подужчала.

– А ти вирішив все ж таки мене вислухати? – Владислав схилив голову. Газети були відкладені, руки схрещені на грудях. І холодний чіпкий погляд.

– Ні, – горить сарай, гори і хата. – Мабуть це в нас сімейне – не слухати один одного.

– Гаразд, – князь повернувся за стіл. Мовчки відсунув кляті газети. – В такому разі можеш йти. Вільний.

Ярослав коротко вклонився і вийшов з кабінету. Двері знов грюкнули за спиною.