Читати книгу - "Катастрофа для мільйонера, Альма Лібрем"

Моя матір була ідеальна у всьому. І мені, і моєму старшому (аж на сім років!) братові дісталось достатньо любові, але при цьому вона вмудрилась не забувати про кар’єру. Зі своїм чоловіком, нашим татом, теж мала стосунки всім на заздрість, хоч, як на мене, між ними все-таки лишалась деяка фальш. В свої шістдесят три мама виглядала років на п’ятнадцять молодшою, все ще мала чудову ділову хватку та заправляла сімейним бізнесом. Саме вона, не батько, побудувала велетенську імперію Ладорських — і вона ж привила любов до бізнесу мені та братові. Ми працювали на сім’ю, сім’я працювала на нас — ідеально.

У Галини Ладорської був лише один недолік. Вона дуже хотіла оженити своїх синів.

З моїм старшим братом, Валентином, вийшло якось легко. Мама познайомила його з Іриною, приємною дівчиною з хорошої сім’ї, коли обом було по двадцять. Не минуло й року, як вони одружились, хоча дітей завели не одразу. Зараз, на радість нашої з Валентином мами, мали вже двох, Мирона та Олександру.

На думку матері, настала і моя черга одружитись і стати батьком. Не те щоб я радикально проти, але для реалізації цієї мети в наречені мама обрала Наташу, доньку наших “друзів сім’ї”.

Поза всяким сумнівом, Наташа була ідеальна. Красиве миловидне обличчя, тендітна фігурка, здалеку видно, що займалась танцями — її видавала легка хода та сильні, хоч і стрункі, ноги. І з освітою все в порядку, і характер у Наташі ласкавий, і взагалі, все прекрасно. За винятком одного: вона молодша за мене на дев’ять років, і я ставився до дівчини з винятково платонічною симпатією. Як на мене, не існувало геть нічого, що могло б змінити це моє сприйняття.

От тільки мама, ясна річ, вважала інакше. І перла, мов той танк, намагаючись нас звести.

— Я чула, — проворкувала мама тим часом, зрозумівши, що мовчанка затягується, — що ти шукаєш собі помічницю. Наташенька ж саме збиралась попрактикуватись, їй потрібна хороша компанія, де вона зможе достойно розкрити свій потенціал. Тож я подумала, що, якби ти взяв її на роботу, могло б вийти просто чудово!

На її вустах розцвіла радісна спокійна усмішка. Я скривився, подумки благаючи провидіння підказати мені, що робити, аби і маму не образити, і Наташу, і при цьому не стати випадково одруженим.

Аби запобігти катастрофі, мені знадобиться… О, ідея!

— Шкода, мам, але я вже взяв на цю роботу іншу людину, — заявив я. — Леся Петрівна Катастрофа, чудовий спеціаліст з досвідом роботи! Вже завтра приступає до виконання своїх обов’язків. Тож, на жаль, з Наташою нічого не вийде…

— А може…

— На жаль, на жаль, — хитнув головою я. — І взагалі, мам, мені треба працювати. А ви б з Наташею сходили, подивились на нашу нову ювелірну колекцію. Можливо, щось припаде до душі, ти ж знаєш, для своїх у нас чудові знижки, — я кинув папку з даними Лесі на стіл і обійняв маму за плечі. — Думаю, їй могло б щось приглянутись!

Мама намагалась сперечатись, але впертістю я вдався в неї. Не минуло і кількох хвилин, як я вже підвів її до дверей і, переконавши в тому, що у мене повністю укомплектований штат, легенько виставив до приймальні. Потім сказав, що в мене, на жаль, дуже багато роботи, посміхнувся Наташі на прощання і сховався за дверима.

Хух! Першу половину плану виконано, я все-таки вмудрився не отримати свою “майбутню наречену” в якості помічниці і не псую життя ні собі, ні Наташі. Тепер лишилась тільки проблема номер два. Видати все-таки робоче місце Лесі Катастрофі.

Я взяв до рук її особову справу. Набрав номер телефону, але слухавку дівчина не підняла. Думав викликати Марину, аби вона видзвонила мені цю язикату спеціалістку та повідомила їй радісну новину, а потім помітив рядок з домашньою адресою у резюме.

Гм… Що ж, ні, не варто довіряти таке діло Марині! Я чудово впораюсь самотужки. Щось мені підказувало, що особиста розмова може виявитись набагато ефективнішою…

Тож… В обід поїду до неї. Або ввечері. І Леся Катастрофа врятує мене від однієї матримоніальної проблеми.