Читати книгу - "Кава з передбаченням, Анна Ліє Кейн"

Дванадцята година наближалася надто швидко. Невпинний біг часу не спинявся ні через снігопад, ні через новорічну музику. Люди посміхалися, вітали один одного, телефонували близьким та відкорковували шампанське. Вони вигукували тости та побажання, планували наступний рік та згадували те, що залишиться в минулому.

Алісія і Мартін влаштувалися на лавці неподалік від ковзанки. Кава ароматно парувала на морозі, а робітники кавʼярні спостерігали за людьми. Повз них пройшла сімейна пара. Чоловік в темному пальті ніжно обіймав свою дружину, дивився на неї зачарованим поглядом. Вона сміялася з його жартів, а синя довга куртка вже не могла сховати великий живіт. Алісія провела їх поглядом і похитала ніжкою.

- Я сподівалася, що вона народить тридцять першого, - поділилася з другом. - Вони кілька разів заходили в кавʼярню. Я хотіла подивитися на її малюка. Але тепер вже доведеться тобі взяти його під свою опіку.

Мартін відчужено кивнув. Зробив ковток кави та подивився на ковзанку. 

- Світ так швидко змінюється. Я не встигаю за ним.

На лавці перед катком незграбно шнурував ковзани знайомий чоловік. Його букет і передбачення залишилися біля кавʼярні на казковій вуличці, а він наступив брови та намагався впоратися зі шнурівкою.

- По-перше, треба припинити літати над містами. Інакше посієш паніку, - повчально повідомила Алісія, а після цього і сама помітила знайомого відвідувача. - Не очікувала, що він прийде сюди.

Мартін пирхнув і подивився на неї з осудом. Ніби подруга могла засумніватися в його здібностях:

- Він не виглядає як чоловік, який дослухається до передбачень з кавʼярні?

- Не виглядає, - ствердно кивнула Алісія. Вона схилила голову до плеча і похитала ніжками: - Я часто бачила його поряд з кафе. Але ні разу він не заходив всередину. У першій половині року, я кілька разів помічала як він йшов на побачення. А останнім часом він зустрічався з однією норовливою жінкою. Та в останню їх зустріч мені здалося, що вона більше не прийде. Так і сталося. Не щастить йому з жінками, хоч чоловік наче нормальний.

- Можливо, він просто не знаходив таку, яка б йому підійшла, - посміхнувся Мартін і вказав Алісії в іншому напрямку. Погляд дівчини зачепився за тендітну фігурку, яка ковзала по кризі, мов велика сніжинка, що танцювала в повітрі. Вона легко оминала людей, кружляла у світлі гірлянд на фоні головної ялинки міста. Вона ніби була одна на цій ковзанці, а люди раптом всі зникли. Рухалася під музику, трохи прикривала очі, уявляючи танок.

- Батьки Наталі познайомилися в нашому кафе, - промовив Мартін. - Мені розказав про це бик. Саме в його рік народилося їхнє кохання. А в мою зміну сталася найщасливіша подія у їхньому сімейному житті. Я памʼятаю як вони зайшли в кавʼярню навесні, отримали передбачення, і вже через годину опинилися в лікарні. Невдовзі я побачив ще одну свою підопічну. Шкода, що бачу їх лише раз на дванадцять років.

Алісія з сумною посмішкою подивилася на дракона, поділяючи його почуття. Але вдіяти нічого вони не могли. Час було чітко розподілено між дванадцятьма вартовими. Дівчина звернула погляд на ковзанку в ту мить, коли знайомий чоловік ступив на кригу. Він дивився собі під ноги, намагаючись втримати рівновагу, але все ж ковзани розʼїхалися, він змахнув руками, і в цю мить на нього налетіла Наталі. Обидва впали на лід. Секунду намагалися зрозуміти чи не вбилися.

Алісія і Мартін навіть затамували подих, витягнувши шиї.

А чоловік з дівчиною на ковзанці оговталися і кинулися один до одного, щоб перепросити і допомогти піднятися. Але ще раз впали, розсміялися, спробували знову підвестися і знову впали. До них наблизилися двоє чоловіків і допомогли звестися на ноги.

Наталі посміхалася зніяковілому чоловікові, який тепер міцно тримався за поручні та щось їй казав. Потім дівчина обернулася, ніби когось шукала поглядом, і запропонувала новому знайомому навчити кататися на ковзанах. Той погодився, не зводячи з Наталі захопленого погляду.

Алісія з задоволеною посмішкою підняла погляд до неба. На її обличчя впали сніжинки, обернувшись крапельками, що стікали по щоках.

- Мені вже час збиратися та вирушати, - промовила вона. Мартін першим піднявся на ноги та простягнув їй руку.

Галаслива площа з великою ялинкою, атракціонами та ковзанкою залишилася позаду. Сніг хрумтів під підошвами. Знайомо заспівав дзвіночок над дверима, пропускаючи парочку в приміщення.

Мартін скинув куртку та сів на барний стілець. А Алісія мовчи обійшла кафе, торкнулася кавомашини та стійки видачі. Підійшла до дверей і прошепотіла, звертаючись до чарівного місця:

- До зустрічі через дванадцять років.

Відкрилися двері. Мартін повернувся, але не побачив Алісії. 

«Напевно, наступного разу вона обере інше імʼя» - подумав він, спостерігаючи як від кавʼярні по зимовій нічній вуличці стрибає кролик і розчиняється в снігопаді.

Звідусіль були чутні куранти. Обидві стрілки годинника були направлені вгору. Кричали люди, зустрічаючи Новий Рік. Вони вибігали на вулицю, висовувалися у вікна чи вітали один одного вдома. В небі розривалися яскраві салюти, освітлюючи небо різнокольоровими спалахами.

Мартін надягнув фартух і змінив табличку на дверях.

«Відчинено».