Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Не треба більше, адептко.В три рази буде в самий раз. А все інше...
І тут ця ненормальна знову махає рукою.
І стіл стає чистий. Ну тобто преспап’є і пера там залишаються. І чорнильниця. Але ні клаптика паперу.
- Що ви наробили, адептко Тян? - хапаюся за голову. - ви мене просто вбили!
- Я зробила ваш стіл чистим від паперу. Але якщо ви проти…
Вона знов махає рукою. І стіл знову завалений центнером паперу, як і раніше.
Ні, так не піде.
- Адептко Тян, папери треба розібрати за призначенням. Ну там вхідні-вихідні, підшити, пронумерувати.
Зелені очі дивляться на мене, як на муху, що противно дзижчить. Може навіть, як на комара, а не ректора.
Неповаги не потерплю.
- Пане ректоре. - каже адептка Тян. - Дозвольте запитати. У вас давно таке на столі?
- Місяць, адептко. - скаржуся я на життя, забувши про субординацію. - Відтоді, як всі відробили хвости й незаліки. І це дуже сумно до речі.
- І нічого страшного не сталося, пане ректоре?
- Ну як вам сказати? Бутерброд знайти було нетривіальним завданням. І ще розклад на другий семестр загубився. І я тепер не знаю, чи у нас досить викладачів.
- Та коли ще той другий семестр. - відмахується від моїх скарг адептка.
- А так, в цілому, нічого не сталося, це ви вірно підмітили. - я завжди визнаю коли співбесідник правий. Бо я справедливий і миролюбний. В широкому розуміння миролюбства.
- Тато казав, якщо бамага за тиждень не знадобилася, вона не важлива. І як той розклад можна відрізнити від інших паперів?
- Ну він здоровенний такий, знаєте, і папір такий цупкий. І на ньому стільки виправлень, що я не одразу розумію, яке останнє.
Упс!
У мене в руках тепер був рулон з розкладом. І він прилетів зовсім не зі столу. А з шафи, куди я, як тепер пригадую, поклав його, щоб не загубився.
Гм. Надзвичайно талановита адептка.
Я подивився їй в очі й кивнув. Вона кивнула у відповідь і купа паперу зникла. У неї там що, просторова кишеня в тому рукаві?
У мене теж є до речі. Та я її паперами не захаращую. Там найдорожче. Материна шапка, бо вона сказала, щоб я не смів ходити без неї.
І ще там одна валентинка. Я підозрюю, що вона від моєї пари. Тільки як перевіриш? Мне звідти не випускає. Якщо я правий, ми так більше й не зустрінемося. Та й розсталися не дуже. Вона мою валентинку розірвала навпіл.
Та чого ж тут так жарко?
- Адептко Тян, ви відчуваєте , що тут жарко?
- Мені завжди жарко, якщо температур вище 25 градусів. І холодно, якщо нижче 24-х.
- Співчуваю. І все ж, як вам?
- Мені холодно.
- Ще б вам не було холодно. В цих дірках з проміжками тканини. Від вашого комбінезону майже одні рукави й залишилися. Ви ж так гарно все подвоюєте і потроюєте. Чого б вам не зробити новий?
- Я не вмію зшивати або латати, пане ректор. Тобто можу два комбінезони зробити. Але вони будуть ідентичні. Тобто з дірками.
- Вам саме на побутовий факультет і треба. Там як раз чогось такого вчать. Але поки що ідіть, нехай вам видадуть форму. Не бог знає, що. Але хоч не мерзнутимете. Тільки мені ні на чому написати записку комірникові, бо ви всі папери..
Переді мною опустився листок.
- Та ви просто скарб, адептко. Як я міг жити без вас? Ви мене відродили до життя… - тут я побачив перелякані очі на замурзаному напівдитячому личку.
Гм. Чогось мене не туди понесло.
- Я маю на увазі, адептко Тян, що з вашим зарахуванням на посаду секретарки ділова сторона мого життя має значно привабливіший вигляд. Нічого особистого.
Вона полегшено видихнула. До речі це було чомусь образливо.
- От вам записка. Ідіть за формою. Комірниця вам покаже вашу кімнату. Вибирати особливо ні з чого. Ви сильно запізнилися. Але сподіваюся, щось знайдеться.
Вона мовчки нахилила голову на знак того, що розпорядження зрозуміла, взяла записку. І пішла, тихо причинивши за собою важелезні двері.
Ох ці обкусані нігті. Явна ознака невротичного темпераменту. І недоглянутості. Що за батьки? Випустили в широкий світ цю дитину в драному комбезі, голодну.
Добре, що Ружена не шкодує казни на академічну їдальню. Хоч не буде ця Тян голодна й холодна.
До речі чого це тут так холодно?
А, ну як чого. Жовтень. Осінь вже.
Так йому холодно чи жарко? Нехай уже визначиться.
А кого Адептка зустріла по дорозі за формою і що з того вийшло, дізнаємося в наступних розділах.
Дякую за вподобайки й нагороди, коментарі й поширення в соцмережах!
А хто ще не встиг підписатися й покласти книгу до бібліотеки - зробіть це. І ви тоді нічого не пропустите, і автору приємно )
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.