read-books.club » Езотерика » Хижа 📚 - Українською

Читати книгу - "Хижа"

215
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хижа" автора Вільям Пол Янг. Жанр книги: Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 61
Перейти на сторінку:
не робив і не буду.

Звісно, жінка про це не знала, проте Мак намагався розставити саме такі акценти в розмові, про які Анні пам’ятатиме опісля, ще день чи два. Вже не вперше такі жарти перетворювалися на відому всім історію зі статусом «факт». Він вже бачив, як його ім’я з’являється в списку молитовних потреб.

Жодних проблем, зателефоную Тоні іншим разом.

— Добре, але краще залишайся вдома, у безпеці. Знаєш, такий немолодий чолов’яга, як ти, може легко втратити рівновагу. Не хочеться дізнатися, що ти десь загримів і зашкодив своєму самолюбству. Якщо погода не зміниться, Тоні, мабуть, взагалі не прийде. Ми можемо не зважати на сніг, сльоту, нічну темряву, проте не на цей дощ, який, замерзаючи, перетворює все на ковзанку. Це справжнісіньке випробування.

— Дякую, Анні, спробую не забути твою пораду. Поговорімо пізніше. Бувай.

У голові почало гупати сильніше, створювалося враження, що працює дорожній молот, відбиваючи ритм в унісон із серцем. «Дивно, — подумав Мак, — хто ж насмілився покласти листа до поштової скриньки?» Знеболювальне ще повністю не подіяло, але ефект від нього вже був достатній, щоб приглушити занепокоєння, яке потрохи накопичувалося всередині. Несподівано Мак відчув непереборну втому. Поклавши голову на стіл, він практично відключився, аж раптом пролунав телефонний дзвінок.

— Так… слухаю.

— Привіт, любий. Я тебе розбудила?

Це була Нен, голос якої звучав на диво радісно, хоча, як йому здавалося, у ньому відчувався глибинний сум, що зазвичай пронизував кожну їхню розмову. Їй подобалася така погода, як, власне кажучи, і йому. Мак увімкнув світло над столом і глянув на годинник, здивувавшись, що проспав лише кілька годин.

— Вибач. Здається, я трохи задрімав.

— Твій голос звучить якось невпевнено. З тобою все добре?

— Ага.

Хоча надворі вже майже зсутеніло, Мак бачив, що буря ще не вгамувалася, а шар льоду збільшився на кілька дюймів. Гілки дерев нахилилися до самої землі. Було зрозуміло, що деякі обов’язково зламаються під такою вагою, надто, якщо вітер посилиться.

— Трохи позмагався з природою, коли ходив по пошту, а так усе гаразд. Ти де?

Я ще в Арлін, думаю, ми з дітьми тут переночуємо. Кейт корисно поспілкуватися з родичами… Знаєш, це відновлює родинну рівновагу, — сестру Нен звали Арлін, вона мешкала на іншому березі, в штаті Вашингтон. — У будь-якому разі, занадто слизько, щоб виходити надвір. Сподіваюся, до ранку випогодиться. Жаль, що я не повернулася додому раніше.

Потім Нен запитала:

— Як там удома?

— Надворі невимовна краса, якою, відверто кажучи, краще милуватися через вікно. Навіть і не думай прориватися. Життя призупинилося. Здається, навіть Тоні не розносив пошту.

— Хіба ти не забрав її? — поцікавилася Нен.

— Насправді, ні. Я думав, що Тоні приніс пошту раніше, проте в скриньці нічого не було, — вагаючись, Мак подивився на клаптик паперу, що лежав на столі, і повторив: — У скриньці нічого не було. Я зателефонував Анні, вона сказала, що Тоні навряд чи подолає гору. Я не збираюся знову туди вирушати, щоб у цьому переконатися. Менше з тим, — Мак швидко змінив тему, прагнучи уникнути подальшого розпитування, — як там Кейт?

Нен витримала паузу й глибоко зітхнула. Вона притишила голос, розмовляючи майже пошепки. Здавалося, слухавку з іншого боку було прикрито рукою.

— Якби я знала, Маку… До неї звертаєшся, як до стіни. Хай би що я робила, вона не реагує. Коли ми спілкуємося з родичами, вона начебто оживає, але згодом знову занурюється в себе. Не знаю, що й удіяти. Я постійно молюся, щоб Тато допоміг нам. Але, здається, він не чує, — додала Нен після паузи.

«Тато» було улюбленим звертанням Нен до Бога, що відображало всю насолоду від її спілкування з ним.

— Люба, я впевнений, Бог знає, що робить. Усе буде добре. – Слова лунали без особливої втіхи, проте Мак сподівався, що вони зменшать хвилювання в її голосі.

— Я знаю, — зітхнула Нен, — хочеться, щоб він відповів швидше.

— Мені теж, — це було все, що Мак спромігся сказати. — Залишайся з дітьми в Арлін та Джиммі. І не забудь передати їм вітання та подяку від мене.

— Добре, любий, маю допомагти в пошуку свічок, щоб бути напоготові, якщо раптом зникне світло. Тобі, мабуть, теж варто це зробити. У нас є кілька в підвалі над умивальником. До речі, у холодильнику залишився пиріг, який ти можеш розігріти. Впораєшся?

— Так, що постраждало найбільше, то це моя пиха.

— Не переймайся. Сподіваюся, вранці побачимось.

— Добре, телефонуй, коли щось буде потрібно.

Поклавши слухавку, Мак зрозумів, що сказав дурницю, справжню чоловічу дурницю. Наче він справді міг їм чимось допомогти.

Мак сів і почав роздивлятися записку. Впорядкувати какофонію емоцій, збентеження та неприємних асоціацій, що роїлися в голові, було нелегко. Мільйони думок неслися із шаленою швидкістю. Зрештою він утомився, згорнув листа, поклав його до невеличкої бляшанки на столі та вимкнув світло.

Мак спромігся розігріти їжу в мікрохвильовці, потім пішов у вітальню, захопивши із собою кілька ковдр із подушками. Зиркнувши на годинник, зрозумів, що улюблене шоу Білла Мойєра, яке він намагався ніколи не пропускати, тільки-но розпочалося. Білл Мойєр захищав і людей, і правду та був одним із відомих телеведучих, із ким Мак хотів би познайомитися особисто. У сьогоднішній програмі він мав розповідати про нафтового магната Буна Пікенса, який почав видобувати воду.

Не відриваючись від екрана, Мак дістав із протилежного кінця стола фотографію маленької дівчинки та притиснув її до грудей. Другою рукою він підтягнув ковдру до підборіддя та зручніше всівся на дивані.

Незабаром, коли в новинах розповідали про старшокласника із Зімбабве, якого побили за спробу виступити проти урядової політики, повітря наповнилося лагідним хропінням. Мак уже залишив кімнату і поринув у боротьбу зі своїми снами. Можливо, цього разу не буде кошмарів, лише картини льоду, дерев і земного тяжіння.

2. У ТЕМРЯВІ

Ніщо не робить наc самотніми так, як наші таємниці.

Поль Турньє

Уночі долиною Віллемітт несподівано пронісся теплий вітер чинук, звільняючи від крижаних лещат бурі все, окрім затінених закутків. За добу потеплішало і стало, як на початку літа. Мак проспав майже до обіду. Це була одна з таких швидкоплинних ночей, коли навіть нічого не сниться.

Мак нарешті сповз із канапи, він був трохи розчарований, що льодяні примхи природи так швидко зникли, однак Нен із дітьми мала приїхати менш ніж за годину, і це тішило. Спершу довелося пережити очікувані нарікання через неприбраний одяг, потім почути «охання» та «ахання», викликані оглядом рани на голові. Така увага Маку подобалася: Нен швиденько його нагодувала, рану обробила, а одяг – випрала. Про записку він намагався не згадувати, хоча повністю викреслити її з пам’яті не вдавалося. Мак досі не знав, що думати, а вплутувати Нен у цю історію не хотілося, надто, якщо йшлося про чийсь злий жарт.

Невеликі негоди, як-от крижана буря, хоча б

1 ... 4 5 6 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хижа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хижа"