Читати книгу - "Щоденник Україножера"

кріпаків, батьків, водіїв, родичів, орків, георгієвських кавалерів та іншого аграрного елементу. Купа побудував міцну вертикаль влади, укріпив її всім цим непотребом, і, зафіксувавши залізною рукою гарну стабільність, тихо запанував. Але вже відчувався подих стагнації, адже поки Купа панував, а агроельфи хлопали вухами, у Верховній Ваді набирала силу і зміцніла потужна дриндураська резидентура, котра складалася з відвертих гопників, орків, поорчених агроельфів, агентів Чухонської Імперії і найбільш грошовитих гномів-цадиків. На Піднебесну Наддніпрянщину впала тінь реформи.

Варто зазначити, що в навколишньому світі також відбувалися буремні зміни. Престарілий Імператор Чухонської Імперії провалився в алкоголічне самадхі, зрікся влади і невдовзі самонаїбнувся. На його місце видерся чухонський силовик Полковник Владіміровіч Царпутін, висуванець угрооркського кагебешного лобі, родом із містичної цитаделі добра — королівства Лєнінбург. Молодий та спортивний, він швидко прикрутив гайки всім, кому тільки міг, розігнав стару і кволу чухонську еліту, обклався з усіх боків чухонськими гномами-цадиками, службістами, особістами, георгієвськими кавалерами та служителями торговельно-розважального культу Цар-Гримської мракославної церкви і почав хижим оком цікавитися обстановкою в сусідів. У той же час західні королівства заходилися об’єднуватися в одну заможну формацію, що іменувалася Ойро Емпайр, та почали жиріти й багатіти.

Агроельфів почали брати завидки і настав час визначатися — або Піднебесна долучиться до Ойро Емпайр у ролі економічного землейоба, з огляду на реальний стан справ, або ж її знову накриє заліз­ним самоваром гарячкового чухонського братерства, після чого Наддніпрянщина взагалі зникне з усіма своїми агроельфами і проблемами в темряві гішторичної справедливості. У всякому разі саме такі настрої панували серед ельфійських аналіти­ків, хоча поміж них крутилися й кілька адептів третього шляху. Знаний аналітик Відро Торчинський закликав у своїх проповідях: «Браття і сестри! Щось насувається, давайте вчверимо якусь хуйню абощо!» Але агроельфійське суспільство на ту мить ще не дозріло до рішучої дії.

Отже, поступово окреслився такий соціополітичний розклад сил в Піднебесній: Дриндураська промис­лова оркористократія почала з усіх боків чавити дніпропетровську гербову шляхту і нав’язала імпе­ратору Купі, який втратив політичний нюх, свого висуванця на посаду агроканцлєра. Звали його Багатовектор бик’Ябикович, походив він із старовинного роду дриндураських гербових орків бик’Ябиковичів (родовий аристократичний префікс «бик» відпові­дає тевтонському слову «фон» або ж чухонському зауваженню «хуй»). Торбохват, шахрай і вбивця — так його характеризують тогочасні хроністи.

Цей бик’Ябикович довго сидів своєю сракою на посаді імперського коменданта Дриндураського Краю Колишньої Слави, мав потужну підтримку серед орків, поорчених ельфів, георгієвських кавалерів, місцевих гопників та чухонських висе­ленців і з невідомих причин отримав репутацію «крєпкава хазяйствєнніка» (оркочухонське запо­зичення, в перекладі агроельфійською цей вираз приблизно означає «крадій та пиздло»). Отже, якщо не поринати в усі тонкощі дуже заплутаної та хитрої наддніпрянської політичної гри, можна зазначити, що дриндураські оркористократичні кола готували коменданта бик’Ябиковича через посаду агроканцлєра на роль майбутнього імпе­ратора Піднебесної Наддніпрянщини. У 2004 році, за старим штилем, було оголошено про Ритуальні Виборчі Перегони і почалася соціяльна колотнеча.

Формальним конкурентом агроканцлєра на виборах призначили ельфійського висуванця (в минулому також агроканцлєра імперії) Вектора Крадійовича Бджол-Прущенка, сертифікованого і дуже хитросракого ельфа націонал-демократа, походженням із пробивних кріпаків, хоча є свідчення, що серед його предків траплялися також і комахи. Тим часом у нетрях агроельфійських мас і кулуарах Верхов­ної Вади визрівали тенденції, які й визначили подальший розвиток подій. Як і було заплановано імператором та оркористократичним лобі, Риту­альні Виборчі Перегони з невеличкою перевагою виграв бик’Ябикович, але тут несподівано почалася заворушка, котру згодом було названо першою в істо­рії Заворушкою без Наслідків, і на її честь навіть було видано кілька красивих фотоальбомів на згадку.

Заварушка без наслідків

Суть події наступна — жвавіша частина агроель­фійського соціуму, котрій перспектива правління в Піднебесній некерованого бикуна здалася есте­тично непривабливою, кинула закручувати в консервації щойно зібраний на городах врожай, взяла тотальну відпустку на роботі і вирішила провести її в столиці імперії Пущі-Заспі. З Кобзарщини, Львувського Кресу, Трої, провінції Bo-Лінь, королівства Дика Хортиця, Чернігівської Порож­нечі і навіть з Чугуєвського укрєпрайону та інших куточків імперії в столицю підводами й пішки понапирала така кількість агроельфів, що, як співав популярний в ті часи чухонський вівтарний вико­навець, запахло весной.

Це делікатне повстання вчасно очолила люта жінка і здібна ораторка, висуванка дніпропетровської гербо­вої шляхти пані Волькірія Тормошенко, знана на той час сенаторка і парламентський діджей. Актуальний імператор Купа мудро та надовго зачинився у своєму родовому маєтку і тихенько зайнявся улюбленим спортом, а бик’Ябикович так пересрав, що зробив вигляд — наче назавжди перетворився на холодний політичний труп. Літопис описує це так: «В роцѣ 2004 приїдохомъ агроельфовє і уєбаша комендантовє, але не дужо мрачно».

Зрештою, несподівано виявилося, що на загальних агроельфійських виборах виграє не бик’Ябикович, а Вектор Бджол-Прущенко котрого підтримала виразно агроельфійська частина суспільства, націонал-патріоти, солдати Ваффен-SS, фаріони, кволомийські гноми Львувського Кресу, ельфи провінції Bo-Лінь, кріпаки Кобзарщини, містики-характерники Дикої Хортиці, духи природи Чернігівської Порожнечі, мешканщі Пущи-Заспи (що й стало вирішальним фактором), а також Троянські гоп-берсерки і, звичайно, кілька філософів-космістів.

Дриндураська парламентська еліта та оркористократія пішла на мирову угоду з обставинами і зачаїлася, а оркочухонські та поорчені агроельфійські маси, які підтримували на цьому святі волевиявлення бик’Ябиковича, скуштували паруючого гівна на лопаті. Імператором Піднебесної Наддніпрянщини став Бджол-Прущенко, агроканцлєром імперії було призначено пані Волькірію Тормошенко. Настав час сумних політичних колізій, солодких надій, очевидних прорахунків, неочевидних перспектив і дружніх зрад. Боротьба промислової оркористократії та гербової шляхти за Врожай набула таких пишних і гротескових форм, що перетворилася з тихого шару­діння в парламентських кулуарах на шикарну оперну постановку з повним симфонічним оркестром.

В цьому місці текст гішторичних хронік Піднебесної Наддніпрянщини обривається, і все, що ми маємо, — це лишень короткий фрагмент з історії таємничого Лохвицького повстання. Ні час, ні терміни, ні дійові особи цього потрясіння нам не відомі. Наводимо тут остаточну редакцію збереженого тексту.

Фрагмент із літопису Лохвицького повстання

«В роцѣ незнаємім приїдохомъ агроельфовє і уєбаша ці пѣдорасовє дуже мрачно».

...Розлючені лохвицькі агроельфи форсували Дніпро, вдерлися до Кобзарщини, обложили місто Чорна Церква і в два дні спромоглися його взяти та спопе­лити. Було винесено в повітря чорноцерківський шинний завод, а циклопічні склади з гумовими покришками підпалено з чотирьох боків. Їдкий та нестерпно смердючий дим надовго заволік чи не всю північ Кобзарщини аж до Пущі-Заспи й Отру­єного Лісу. Покручені тіла забитих тітушкоорків вкрили собою всі околишні бурякові плантації.

В цю історичну ніч Герой Перунович підняв до бою свої залізні агроельфійські легіони і попер на столицю. Дриндураські орки і поорчені агро­ельфи оточили столичну фортецю кованими возами різноманітного модельного ряду і всю ніч