Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Христа, повіривши в Нього. Також і один із мучителів, на ім'я Афтоній, бачачи це чудо, повірив у Христа і закликав, кажучи: "Великий є Бог християнський!" А до царя прорік: "Безбожний і людиноненависниче царю, чому не залишиш цих людей, адже ми більше утрудилися, мучачи їх, аніж вони, терплячи, а ти залізний та кам'яний і не зм'якшиш серця свого!" Цар же повелів тоді відсікти йому голову. Афтоній же, почувши цареву відповідь, що сказав усікти його, звів очі на небо і мовив: "Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, Боже, в якого Християне вірують, це ж бо і я вірую в Тебе і поклоняюся Тобі, і за Тебе вмираю, спаси-бо мене, недостойного, за великою милістю своєю". Приступив до нього кат, наклав шнура на шию його, щоб вивести його за місто на усічення; він же, глянувши на святих мучеників, каже: "Господинове мої й отці! Не згадуйте мойого зла, яке творив вам, мучачи вас за повелінням нечестивого царя, але моліте Бога за мене, нехай відпустить мені гріхи мої і причислить мене до лику тих, котрі вірять у Нього, і хай подасть мені побачитися з вами у Його царстві". Святі ж мученики відказали йому: "Радуйся, брате, що раніше нас підеш до Христа, і добронадійний будь, що знайдеш у Нього милість, і воздасть тобі за вірою твоєю". Афтоній же поцілував святих і відійшов, ведений, за місто і, закликаючи пресвяте Ісуса Христа ім'я, підхилив під меча шию свою і, бувши усічений, пішов, радіючи, до Господа. Християни ж, узявши тіло його і чистим обрусом обвивши, поховали чесно, як Христового мученика.

Акиндина ж, Пигасія та Анемподиста повелів цар у шкіряні міхи зашити і вкинути в море. Коли ж це сталося, явився святий Афтоній із трьома ангелами і, ходячи морем, узяв тих святих мучеників із моря, звільнив од міхів і поставив їх на суші живих та здорових, ніби ніколи зовсім не страждали. Почув цар, що живі ті святі мученики, розгнівався на воїнів, яким доручив святих, щоб укинули їх у морську глибину: гадав-бо, що не послухали його і відпустили їх на волю, через те воїнам тим спершу руки відсік, а було їх числом чотири, тоді в морі їх потопити повелів. Вони ж, приймаючи кончину, закликали Господа нашого Ісуса Христа, сповідаючи ім'я Його святе, віруючи і молячись Йому, — і так у водах морських потоплені були.

Святі ж мученики Акиндин, Пигасій та Анемподист знову були схоплені, і в темниці зачинені, і в колоди забиті. Цар же, знічений, пішов у спальню свою і, лігши на ложі, закликав бояр своїх, говорячи до них із гнівом, що його самого залишили трудитись у суді, який чиниться над християнами, і в мученні їх не допомагають йому ані в чому: ні словом, ні ділом. Вони ж відповіли, сказавши, що то непотрібна річ, щоб управлятися в таких судах і бути причетними до покари неповинних християн. Сказав їм цар таке: "Чому стояли вчора і третього дня, затуливши вуста свої руками?" Один же із бояр, на ймення Єлпидифор, засміявшись, рече: "Лаяли в умі нашім безум'я твоє. І ми досі недобророзумні були, тебе слухаючи". Цар же одному юнакові із наближених казав ударити в лице Єлпидифора. Побачивши це, всі бояри почали обурюватися і мовили цареві: "Знай, царю, що ми не є, як ти". Цар же, побачивши, що всі бояри однодушні із Єлпидифором, побоявся і не хотів їх більше гнівити, тож сказав: "Вибачте мені, що з великої печалі зсум'ятився розум мій!" І бояри, покинувши царя, відійшли, вже ж бо й ніч наставала. Цар же, більше терзаючись серцем од ярості, гадав і святих погубити, й боярам помститися. Назавтра повелів святих мучеників кинути у рів, що мав люте гаддя, але й там пробули неушкоджені і явленням ангельським утішені, і цілі звідтіля виведені були. Тоді їх підвісили і шарпали аж до кісток, але знову без ран віднайшлися. І вже не знав, що більше чинити цар, тож осудив їх на усічення. Коли ж ішли святі за місто на усічення, численний люд віруючих рушив за ними, плачучи й кажучи: "Раби істинного Бога, пощо нас залишаєте без повчання?" Святі відповіли: "Бог милосердний подбає про вас, як знає і як хоче, тільки безсумнівно віруйте в Нього, і Він дасть вам, що буде корисно".

Дехто із слуг царевих побіг до царя і звістив, що весь народ приліпився до тих трьох християн і не дадуть посікти їх. Цар же сказав: "Виведіть триста озброєних воїнів, нехай і людей, що слідують за тими звабниками, посічуть". Слуги повідали йому, що деякі бояри є серед тих людей, — Єлпидифор також там є, — і запитали, чи можна і тих посікти з іншими? Цар же повелів закликати Єлпидифора перед себе. Єлпидифор узяв із собою трьох інших сановників і прийшов перед царя. Цар же поник долі, довго сидячи мовчки, тоді звів голову й рече: "О Єлпидифоре, до чого зволили ви, покинувши батьківських богів, а до лестивих християнських приєднавшись? Знай же, що не помилую жодного, хто вірить Розіп'ятому". Єлпидифор же відповів: "Що хочеш, чини, готові-бо ми за розіп'ятого Христа вмерти, бо то Бог один є істинний та правдивий і немає іншого, крім Нього. Всі-бо твої боги бісами є, їх ми відрікаємося і відметаємося поганих їм жертов і про тебе, служителя бісівського, не дбаємо". Тоді цар засудив їх на смерть і таку видав супроти них постанову:

"Єлпидифора і всіх, котрі з ним, що покинули пресвітлих богів, які життя цього відкинулися і на смерть зволили, повеліваємо посікти мечем, аби прийняли те, що самі шукали, а хто захоче взяти й поховати тіла їхні, той нехай ховає без боязні".

І тоді взяли їх воїни, повели за місто до святих мучеників і до всього народу, що у Христа вірував. А коли перед усіма було прочитано цареве повеління, підняли всі голоси свої, кажучи: "Слава тобі, Боже, що дав Ти нам путь добру, аби, відійшовши від темного і звабного цього світу, прийшли до Тебе, Бога нашого, і поклонилися престолу Твоєму й побачили Тебе, неприступне Світло". І почали цілувати один одного. Воїни ж обступили їх і посікли, і упало від меча в той час до семи тисяч тих, котрі повірили у Христа зі святим Єлпидифором. Акиндин же, і Пигасій, і Анемподист не були посічені, але, за повелінням царевим, знову замкнені у темниці.

Назавтра повелів цар розпалити вогненну піч, щоб спалити