Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

(її тримали тоді люди), і сказав: "Вийди, душе нечистий, із створіння Божого". Тоді він, нечистий дух, казав у відповідь: "Вийду, боюся тебе, архиєрея!", А преосвященний, заклинаючи знову і кроплячи святою водою, казав: Побійся Бога, а мене не бійся, тільки вийди!" І тоді всі, котрі дивилися, уздріли, як він, нечистий дух, із вуст її сморідним димом, так, наче з пічної труби дим, вийшов. А після прочитань молитов і після виходу духа його преосвященство її, Тетяну, запитував, чи вона в собі того духа вже не чує, а коли оголосила, що вона не чує, тоді його преосвященство зволив наказати, щоб вона від пиття вина (гарячого) зовсім утрималася, і відпустив її додому. І була вона, попадя, після того від того духа звільнена. Коли ж вип'є вона, Тетяна, вина, тоді бувала одержима тією ж хворобою, тільки не вельми тяжкою. А коли перестане пити вино, тоді бувала завжди здорова. Та попадя Тетяна померла в 1751 році, лютого першого числа. Жили в подружжі п'ятдесят один рік. Тому попу Максиму тепер в 1757 році є від роду 83 роки.

Перед кончиною святого Димитрія була добра воля государині цариці Парасковії Федорівні приїхати до Ростова, щоб поклонитися іконі Пресвятої Богородиці Тольської, оскільки за весняним розпуттям до Ярослава їхати було важко. Тому звелено було ту чудотворну ікону з обителі принести до Ростова. Тоді святий Димитрій, котрий був тоді в останніх днях, а саме за одну лише добу до кінця свого життя, коли донесено його преосвященству про прибуття цариці Параскевії Федорівни з царівнами і про принесення образу Пресвятої Богородиці Тольської, зволив у розмові наказати казначею, тодішньому ієромонаху Філарету, що це ідуть до Ростова дві гості: цариця небесна і цариця земна, тільки я цього побачити не сподоблюся і належить бути готовим до прийняття тих гостей тобі, казначею. Ходить у Ростові від тих, що пам'ятають і були при тому святителі в училищі і котрі служили при келії, а тепер уже постаріли, а інші й померли, людей достовірних священичого й чернечого чину така повість, що святий Димитрій, митрополит, коли прибув у Ростовську єпархію, то учинив три школи, а учнів зібрав двісті і більше і визначив трьох учителів, і те шкільне навчання було п'ятирічним. І в ті школи сам преосвященний приходив і учнів слухав, а в недільні дні велів семінаристам приходити в соборну церкву на всеношну, а потім повелів, щоб приходили після другої катизми на благословення до себе. Після розгляду на слово псаломне: "Початок премудрості - страх Господній", і на слово Ісуса Сираха: "Великий той, хто здобуде премудрість, але не буде більшого від того, хто боїться Господа", - учив семінаристів при відсутності вчителів сам, відібрав догідних і тлумачив книгу Буття з Біблії. А в літній час зволив від'їжджати в село архиєрейське Дем'яни і там поміж інших боговгодних своїх трудів тлумачив семінаристам святе Євангеліє та Апостол. Також у святий Великий піст учнів своїх сам сповідував і святих Христових таїнств причащав і, навчивши їх, на місця поставляв, викорінюючи темноту та крайнє невігластво, яке вкоренилося тоді у священиках, що достатньо викрив у повчаннях своїх до ієреїв. Там-таки поміж іншого написав таке: "Богу, - каже, - в багатьох церквах творене непошанування - пречистим і Животворящим таїнствам Христовим. Тримають-бо таку велику святиню на неналежному місці, десь у кутку, а іноді в домі без будь-якого пошанування і в посуді нечистому і почорненому. А що гірше, що не тільки не знають назви їхньої чесної, не називають пречесними таїнствами, тобто Тілом Христовим, а чимось простим, більше того, називають безчесною назвою, тобто іменують словом "запас". Трапилося нам у цьому 1702 році в місті Ярославлі по дорозі зайти в одному селі в церкву, і там, за звичайним молінням, я, смиренний, хотів за звичаєм пошанувати пречесні Христові таїнства і віддати їм поклін. Коли ж спитав тамтешнього попа, де вони, животворящі Христові таїнства, піп не зрозумів мого слова, а мовчав, як немисленний.

Коли я сказав: "Де Тіло Христове?", піп і цього слова не міг збагнути. Коли ж один із досвідчених ієреїв, що зі мною були, сказав йому: "Де запас?", - тоді він узяв з кутка посудину вельми бридку і показав бережену оту в нехлюйстві таку велику святиню - на неї-бо ангели дивляться зі страхом. І я попечалився про те серцем немало: ось у якому непошануванні бережеться Тіло Христове, ось як навіть імені ієреї не відають чесного, належного пречесним таїнствам. Подивуйся про те, небо, і кінці землі жахніться! О прокляті ієреї, що самі Христа-Бога в пречесних і животворящих його таїнствах сущого не знаєте, віри ж і любові до нього не маєте і належного йому не віддаєте пошанування! Та як же простих людей істинному богознанню навчите? Горе вам, вожді сліпії, що сліпців водите! Через це владою, від Бога нам наданою, повеліваємо і Страшним судом Божим забороняємо, щоб ієреї конечно найретельнішим божественним пошануванням і поклонінням вшановували пречесні Христові таїнства, коли є Тіло Христове, простіше сказати: святий Агнець сушений, на весь рік, заради хворих, бережений". Досі з Димитрового "Повчання до ієреїв".

Часто він ходив у Ростові в соборну церкву і в інші святі церкви і часто служив сам і ставлеників на попа й диякона святив. Дячків же і пономарів, призначених до церкви за його благословенством, усіх у стихарі посвячував, а такого звичаю раніше в Ростові не бувало. У святий Великий піст, у перший тиждень, раз на день їв. Так само раз у Страсний тиждень, у Великий четвер і перебував тоді в пості та молитві. І мав він такий звичай, що, коли занеможе, то пошле в школу і велить школярам на пам'ять про п'ять ран Христових в руках та ногах і в пробитому ребрі аж до серця читати п'ятикратно молитву "Отче наш", і йому відрадніше ставало, оскільки слабував часто. А при келії були келейники без плати і служили йому Бога ради. Про це і в духовній його свідчиться. Учив наявних при ньому й такому: коли б'є годинник, то на кожен удар годинника перехреститися, тобто знаменуватися охороною чесного хреста і тихо прочитати подумки молитву "Богородице Діво, радуйся!" І часто приїжджали до нього царські персони для благословення, цариця Параскева Федорівна з дітьми своїми і благовірні царівни Теодосія, Марія і Наталія Олексіївни, обдаровували його рясами та іншим, і з їхньої ж бо ряси і сакос собі на смертний час пошив, і нині він на ньому