read-books.club » Езотерика » Житія Святих - Червень, Данило Туптало 📚 - Українською

Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Житія Святих - Червень" автора Данило Туптало. Жанр книги: Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 179
Перейти на сторінку:
даний, зілля їм з їжі своєї, наче лікувальне, подаючи. Це бачивши, блаженний Агапіт багато літ трудився, наслідуючи у подвигах святого старця. Коли хворів хтось із братів, покидав блаженний келію свою (не було що вкрасти в ній) і приходив до хворого брата, і служив йому, піднімаючи, і кладучи, і на руках своїх носячи. Богові ж ненастанно молився за спасення хворого, хоч, бувало, і не відступала хвороба, — то так Бог благоволив, щоб віру і молитву раба свого Агапіта примножити. І так, наслідуючи подвиги преподобного Антонія, сподобився блаженний цей Агапіт стати причасником тої ж з ним благодаті: зцілював молитвою своєю всіх хворих, їм же також давав зілля, яке собі їсти варив. Через те і лікарем прозвали його. Про нього ж розійшлася слава у граді, і багато хворих приходило до нього і здоровими поверталося.

Був же тоді в граді Києві лікар один, родом і вірою вірменин, вмілий вельми у лікуванні, що й ніколи раніше не було такого. Бо, лише поглянувши на хворого при смерті, зразу називав йому день і час смерти, і ніколи не змінювалося слово його, тому такого ніяк уже не хотів лікувати. З таких хворих принесли одного до Печерського монастиря — був це перший у князя Всеволода боярин. Його ж вірменин до відчаю привів: прорік йому через вісім днів смерть. Блаженний же Агапіт помолився за нього, дав йому з'їсти зілля, яке сам їв, — і здоровим зробив. І зразу розійшлася про нього слава по всій землі руській. Вірменин же, заздрости стрілою зранений, почав докоряти блаженному і послав у Печерський монастир одного на смерть присудженого, йому ж смертельного зілля дати звелів, щоб, скуштувавши перед Агапітом, помер. Блаженний же, бачивши, що хворий помирає, дав йому того ж зілля, яке сам їв, молився за нього — і так визволив приреченого на смерть. Відтоді найбільше озброївся на блаженного іновірний той вірменин і намовив одновірців своїх, аби дали самому Агапітові смертельне зілля випити. Блаженний же, випивши, без шкоди залишився. Знає-бо Господь, як благочестивих від напасти визволяти, як сказав: "Якщо і щось смертельне вип'ють, не зашкодить їм".

Після цього розхворівся у Чернігові князь Володимир Всеволодович Мономах, якого старанно лікував вірменин, проте нічого не досягнув, але, навпаки, недуга більшою стала. Тому князь, при кончині будучи, послав до ігумена Печерського, а був уже тоді Йоан, просячи, аби послав до нього в Чернігів блаженного Агапіта задля лікування. Ігумен же, покликавши ченця, сповістив прохання князя, але блаженний Агапіт (якого ж ніколи не бачили, щоб виходив за ворота і лікував поза монастирем) зі смиренням відповів: "Якщо до князя в такому ділі піду, то й до всіх піду. Прошу тебе, отче, не вели мені за монастирські виходити ворота — через славу людську, від неї ж обіцяв я перед Богом до останнього свого подиху втікати. Коли захочеш, краще в инший край піду і повернуся сюди, коли напасть ця мине". Розумів же посланець княжий, що не зможе самого блаженного Агапіта до свого пана прикликати, — почав просити, аби принаймні зілля на зцілення подав. Тому, примушений від ігумена, блаженний дав посланцеві зілля зі своєї їжі. Коли ж його принесли і князь скуштував, зразу здоровим став, молитвами блаженного.

Тоді князь Володимир Мономах прийшов сам у Печерський монастир, хотівши бачити того, через кого Бог здоров'я йому дарував. Ніколи-бо не бачив блаженного, якого вшанувати даром маєтку бажав. Але Агапіт не хотів на землі славним бути — сховався, тому князь принесене для нього золото віддав ігуменові. Проте незадовго послав знову той-таки Володимир одного з бояр своїх з великими дарами до блаженного Агапіта. Коли посланець знайшов його в келії, поклав перед ним те, що приніс. Блаженний же мовив йому: "О дитино, я ніколи ні від кого нічого не брав, бо ніколи не зцілював силою своєю, але Христовою. Не потребую тому й нині цього". Відповів боярин: "Той, хто послав мене, знає, отче, що не потребуєш нічого, але прошу тебе задля утішення сина твого, якому ж Бог здоров'я через тебе дарував, прийми це і віддай (якщо угодно) вбогим". Сказав йому старець: "Оскільки так промовляєш, з радістю прийму. Скажи ж тому, хто послав тебе, що й инше, скільки має, чужим є, нічого з того не зможе взяти з собою, з життя відходячи, тому ж хай роздасть те убогим, бо сам Господь серед них, що визволив його від смерти, я ж нічого б не досяг". І прошу, щоб не чинив мені непослуху в тому, аби гірше не постраждати". Це сказавши, взяв блаженний Агапіт принесене золото і пішов з ним із келії, наче щоб сховати. Винісши з келії, кинув його, сам же, утікши, сховався. Боярин же вийшов і побачив кинені перед воротами всі дари, взяв їх і віддав ігуменові Йоану. Тоді повернувся до князя і розповів йому про блаженного все, що бачив і чув. І розуміли всі, що блаженний Агапіт — справжній раб Бога, від Нього одного винагороди потребує, а не від людей. Князь же, не насмілюючись не послухати святого, почав, не шкодуючи, роздавати майно своє убогим.

По багатьох трудах і подвигах богоугодних розхворівся і сам безкорисливий цей лікар — блаженний старець Агапіт. Про те довідавшись, вищезгаданий той лікар-вірменин прийшов до нього, щоб відвідати, і почав змагатися з ним у лікарській майстерності, питаючи, яким зіллям лікувати ту недугу. Відповів блаженний: "Господь сам як лікар душі і тіла здоров'я подасть". Зрозумів же вірменин, що він цілковитий невіглас у лікуванні, і сказав до своїх: "Не вміє цей нічого з нашого уміння". Тоді ж, взявши його за руку, сказав: "Правду кажу, що на третій день померти маєш. Якщо зміниться слово моє, тоді я зміню своє життя і стану таким самим монахом". Блаженний же з гнівом сказав: "Чи такий спосіб твого лікування? Про смерть краще, ніж про допомогу свою, розповідаєш. Якщо вмієш лікувати, то дай мені життя. Якщо ж цим не володієш, чому мені докоряєш, присуджуючи, що на третій день помру? Мені-бо сповістив Господь, що через три місяці маю відійти до Нього". Сказав йому знову вірменин: "Ось ти вже цілий змінився, такі не живуть довше трьох днів". Був-бо той знеміг вельми, що ані ворухнутися не міг. Між тим принесли до блаженного Агапіта такого самого недужого з Києва на зцілення. Блаженний же предивною Божою допомогою зразу встав, наче не хворий, і, взявши звичне своє зілля, яке мав для їдження, показав вірменину,

1 ... 4 5 6 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Червень, Данило Туптало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"