read-books.club » Сучасна проза » Хіть, Ельфріда Елінек 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хіть" автора Ельфріда Елінек. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 60
Перейти на сторінку:
схиляє голову над скрипкою, щоб вивергнути звуки, які можна було б використовувати для тішення почуттів деінде. Батькові подобається, коли його дорогоцінний подарунок на день народження з’являється з інструментом у руках. І сам він, батько, поводиться з інструментом свого сина, немов той — відкинутий убік футляр! Хлопчина має розслабити кисть і м’яко водити туди й сюди ніжним смичком, пасучись на соковитих лугах безсмертного мистецтва, великих творців якого він викликає до життя за допомогою величних і знайомих звуків. Моцарт звучить моторошно, кострубато, і ви насолодитеся музикою, якщо вам поталанить і вас вчасно стриножать, щоб ви не вшилися й не надумали попастися на інших луках.

Рекламними сумками-гаманцями великі банки затягають найдрібніших клієнтів із малих світу цього. Навіть ця потолоч, наймиття своїх батьків, прагне мати свій рахунок у банку. За кілька років гроші знайдуть прекрасну форму, перетворяться на авто, на якому власникові незабаром випаде розбитися, або на нове умеблювання в помешканні, де судилося бути живцем похованим. Припустімо, що вам — як і синові директора — ще немає чотирнадцяти, ви парубкуєте і маєте життєрадісну вдачу, але вас уже викреслили зі списку клієнтів життя. Адже для прийдешніх споживачів майбутнього час тягтиметься довго, і подумки вони набиватимуть собі ціну. Можливо, дехто з нас стане навіть касиром у банку, для кого ж інакше всюди відкрито банківські установи? Навряд чи для наших старих, яким просто звірили справи. Дитина, тільки-но її спекли, прагне вирватися назовні, на собачий холод. Синові потрібно охолонути від своєї домівки в цілющому падінні з лиж просто в замет і слухати, як голосить його народ, щоб дати йому привід для ще гучнішого крику.

Поголившись удруге, чоловік потужною хвилею знову жене вперед човник своєї дружини. Гори й долини її тіла, на яких повно кущів і кущиків, хоча й являють собою чудову картину, однак через приниження стають на заваді її довершеності. Чоловік, принесений вітром, творить жінку, закидає їй голову і розкидає в обидва боки її ноги, мов зів’ялі кістки. На її стегнах він бачить тектонічні відкладення Бога, але це його не зупиняє, він дряпається по домашніх скелях, вибираючи надійний і звичний схил; йому знайомий тут кожен прискалок. Він не звалиться зі скелі, він у себе вдома. Хто ж відмовиться від можливості затишно витягнути ноги під столом? Власність не накладає на власника зобов’язань, а ось конкурента зобов’язує до заздрості. Вже багато років жінка рухається в Книзі Життя на задній передачі, чого ж їй іще чекати? Чоловік запускає руку під спідницю, проривається крізь перешкоди нижньої білизни. Вони-бо наодинці (вона під ним, а він на ній), отож він хоче ввійти у свою дружину, щоб відчути власні межі. Він, мабуть, вийшов би з берегів і, як на мене, незабаром вийшов би до решти, якби в нього, позбавленого правила й вітрила, не запаморочилось у голові на гірській стежці. І взагалі, я вважаю, чоловіки нависали б над нами, якби ми час від часу не вбирали їх у себе, і тоді, сховані всередині нас, вони раптом маліють і затихають. Жінка мимоволі висунула язика, тому що директор натиснув їй на м’яз на обличчі, за допомогою якого змія будь-якої миті могла б бризнути отрутою, їй потрібно тільки показати, як це робиться. Чоловік затягує жінку до ванної кімнати, без угаву про щось говорячи, і нахиляє її над ванною. Він нишпорить у її чагарях, аби дістатися вглиб, не чекаючи настання ночі. Він розводить у боки її гілки й листя. Він зриває з неї рештки одягу. Волосся її падає у зливний отвір. Він б’є її по дупі — хай ці ворота відчиняються, щоб юрба, ця чудова спілка споживачів і концернів із виробництва харчової продукції, з мугиканням і штовханням наскочила на безкоштовний буфет. Ми на посту, ми несемо свою вірну службу. У жінку встромляється рівнозначний і рівноцінний орган. Він удирається в її дупу! Властиво, це все, що чоловікові потрібно від життя, звісно, коли не брати до уваги величезну зарплатню. Його кістки трясуться, і чоловік витрачає на жінку весь свій вміст, набагато більше, ніж його реальні доходи, ну як після цього їй не зворушитися від такого потужного натиску? Так, тепер вона тримає в собі всього чоловіка цілком, стільки, скільки може вмістити, а він утримуватиме її доти, поки йому подобаються її інтер’єр і шпалери. Він нахиляє її тулуб над ванною ще нижче і, як власник цього й інших подібних закладів, розчахує двері в її затильну кімнату. Іншим відвідувачам не дозволено так ґрунтовно провітрювати секретне приміщення. У ньому росте якась скрипуха, і чутно, як вона всмоктує воду й виробляє послід. Ніхто, крім пана директора, не наділений правом підставляти жінку під свій дощ і під свою ринву. Ще зовсім трохи, і він з криком улегчиться, — величезний кінь зі жмутами піни на морді, вибалушивши очі, пре у багно. Тут усе вирішує він, і малолітражка дружини служить не для того, щоб вона їздила там, де їй заманеться. Він уже вторував для неї гарну колію своїми залпами, які із шумом пробили в лісі широкі прогони.

Жінка незграбно намагається брикнути каблуком свого неприборканого чоловіка. Вона чула, як його торбочка, немов молотарка, билася об край ванни. Він скаженіє. Якісь кавалухи незабаром прилипнуть до нього, що за життя, скажіть на милість. Мудроване вариво приховує в собі слабка стать, і при цьому ще й про вроду дбає. Чоловік змусить дружину дотримувати умов шлюбного договору. Він затискає їй рот долонею, і вона кусає його зі щелепним зусиллям, яке становить кілька відсотків од максимального. Він відсмикує руку. Він напинає на жінку покриття ночі, проте вставляє їй у дупу свій електричний кабель — її підсвітити й себе задовольнити. Вона намагається скинути його із себе, однак сили закінчуються, і їй доводиться, замруживши очі, терпіти. Він не любить нестриманості. Він сам нестриманий. Скрізь у будинку зяє порожнеча, хіба жмутики волосся, що стирчать з чоловічої і жіночої промежини, ніби говорять: заходьте, тут наливають! Тут щодня відпускають молоде вино. Та й ми самі не старі. Чоловік пускає слину у тепле вухо жінки, переконуючи її, що чоловіча сила здатна на все, їй не потрібні хитрощі й зброя. Нехай дружина ширше розчинить свої ворота, тут пристановище чоловіка, і йому вже важко стримувати сім’я, вдаючись до відмовок і затримок. Творець наш із усмішкою вичавлює з чоловіків їхній продукт, аби він звикав бешкетувати поміж нас. Низкою своїх швидких рухів чоловік ділить процес творіння на

1 ... 4 5 6 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіть, Ельфріда Елінек», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіть, Ельфріда Елінек"