Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами — пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.

Возный. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?

Выборный. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаєте.

Возный. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрiтається?

Выборный. Бог же його зна. Як пiшов з двора, то мов в воду упав, i чутки нема. Наталка без душi його любить, через його всiм женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

Возный. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловiка, которго — теє-то як його — можеть бить, i кiстки погнили. Лучче синиця в жменi, як журавель в небi.

Выборный. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник»… А я все-таки думаю, коли б чоловiк добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

Возный. Сердечний приятелю! Вiзьмися у Наталки i матерi хожденiє iмiти по моєму сердечному дiлу. Єжелi виiграєш — теє-то як його — любов ко мнi Наталки i убiдиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанiї, то не пожалiю — теє-то як його — нiчого для тебе. Вiр — без данi, без пошлини, кому хочеш, позов заложу i контроверсiї сочиню, — божусь в том — єже-єй! єй!

Выборный (немного подумав). Що ж? Спрос не бiда. Тут зла нiякого нема. Тiлько Наталка не промах!.. О, розумна i догадлива дiвка!

Возный. Осмiлься! Ти умiєш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна i брехнути для обману, приязнi ради.

Выборный. Для обману? Спасибi за се! Брехать i обманьовать других — од Бога грiх, а од людей сором.

Возный. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не брешеть i хто не обманиваєть? Повiр мнi: ежелi б здесь собралося много народу i зненацька ангел з неба з огненною рiзкою злетiв i воскликнул: «Брехуни i обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» — єй-єй, всi присiли би к землi совiстi ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближнiх, а то бiда — теє-то як його — що часто лжем iлi ради своєй вигоди, iлi на упад других.

Выборный. Воно так, конечне, всi люди грiшнi, однако ж…

Возный. Що «однако ж»? Всi грiшнi, та iще i як!.. I один другого так обманюють, як того треба, i як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. (Поет.)

№ 6

Всякому городу нрав i права,

Всяка iмiєть свой ум голова,

Всякого прихотi водять за нiс,

Всякого манить к наживi свiй бiс. (2)

Лев роздираєть там волка в куски,

Тут же волк цапа скубе за виски;

Цап в огородi капусту псує:

Всякий з другого бере за своє. (2)

Всякий, хто вище, то нижчого гне, —

Дужий безсильного давить i жме,

Бiдний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. (2)

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха —

Хто ж єсть на свiтi, щоб був без грiха? (2)

Выборный. Воно так! Тiлько великим грiшникам часто i даром проходить, а маленьким грiшникам такого задають бешкету, що i старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю i зараз iду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, — може, воно i добре буде, коли ваша доля щаслива.

№ 7

Возный и выборний.

Ой доля людськая — доля єсть слiпая!

Часто служить злим, негiдним i їм помагає. (2)

Добрi терплять нужду, по миру товчуться,

I все не в лад їм приходить, за що не возьмуться. (2)

До кого ж ласкава ся доля лукава,

Такий живе як сир в маслi, спустивши рукава. (2)

Без розума люди в свiтi живуть гарно,

А з розумом та в недолi вiк проходить марно. (2)

Ой доле людськая, чом ти не правдива,

Що до iнших дуже гречна, а до нас спесива. (2)

(По окончании пения уходят.)

Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.

Явление 4

Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Терпилиха. Ти оп’ять чогось сумуєш, Наталко! Оп’ять щось тобi на думку спало?..

Наталка. Менi з думки не йде наше безталання.

Терпилиха. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свiй на Мазурiвцi, покинули Полтаву i перейшли сюди жити; покойний твiй батько довiв нас до сього.

Наталка. I, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старостi, а умерти бiдним; вiн не виноват.

Терпилиха. Лучче б була я умерла: не терпiла б такої бiди, а бiльше через твою непокорность.

Наталка (оставляя работу). Через мою непокорность ви бiду терпите? Мамо!

Терпилиха. Аякже? Скiлько хороших людей сватались за тебе — розумних, зажиточних i чесних, а ти всiм одказала; скажи, в яку надежду?

Наталка. В надежду на Бога. Лучче посiдiю дiвкою, як пiду замуж за таких женихiв, як на менi сватались. Уже нiчого сказать — хорошi люди!

Терпилиха. А чому й нi? Дяк тахтауловський чом не чоловiк? Вiн i письменний, розумний i не без копiйки. А волосний писар i пiдканцелярист Скоробрешенко — чому не люди? Кого ж ти думаєш — може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, — мала б вiчний хлiб; була б перше дячихою, а послi i попадею.

Наталка. Хотя б i протопопшею, то Бог з ним! Нехай вони будуть розумнi, багатi i письменнiйшi од