Читати книгу - "У пущі, Леся Українка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Едіта
Сину, ти забув,
що ти молодший і говориш з гостем.
Шановний вчителю, простіть його
і не беріть за зле слів нерозважних.
Річард
Я, мамо, не сказав ще: mea culpa! 9
Кембль
Та що се за балачка католицька?
Годвінсон
(береться за шапку)
Зостаньте з миром!
Едіта
Вчителю шановний!
Ви не одійдете від мене в гніві,
не завдасте такої злої кари
мені за необачність мого сина.
Годвінсон
Вас поважаючи, Едіто гідна,
я зостаюсь.
Ввіходить і спиняється у порога дуже убого вбрана жінка, скілька раз вклоняється товариству.
Жінка
Мир сій оселі чесній.
Річард
Мир, жінко добра, й вам.
Жінка все стоїть у порога, вигляд у неї принижений, прибитий.
До гурту просим.
Годвінсон
(до Кембля)
Я щось забув обличчя сеї жінки.
Кембль
(до Годвінсона)
Вже ж, бо вона не ходить на зібрання.
Се жінка Ріверса, що втік в Род-Айленд
після останніх виборів у нас.
Годвінсон
Лукавий чоловік. Мутив громаду.
Чого ж се їй?
Жінка
(до Річарда)
Шановний пане майстре,
я се прийшла спитати вас…
Річард
Я знаю.
Я не забув. Сьогодні я прийду.
Жінка
Пробачте!.. Докучаю… я б не сміла,
та злидні тяжкі, осінь наступила,
а тут вогню нема де розпалити,
щоб ту нещасну дітвору нагріть!
Годвінсон
У вас немає хати?
Кембль
Є в них хата.
Жінка
Та хата є, ще чоловік стулив
якусь там хижку, але печі дасть біг.
Там вогко, як в льоху; моє найменше
лежить в пропасниці, а я сама
над ранок ледве голову підводжу.
І так була біда, а се вже далі,
либонь, кінець прийшов… Нема нізвідки
ні помочі, ні жодної поради…
Громада сердиться… А що ж я винна?
Та вже нехай би я… а то ж дітки.
(Плаче.)
Річард
(до Годвінсона)
То се відповідають немовлята
за батьків гріх?
Годвінсон
Я, майстре, за громаду
не можу говорить. Громадське діло.
Кембль
(до жінки)
Ти знаєш що, небого,- почекай,
ось ми відбудем шарварок громадський,
порадимось, то, може, що й поможем.
Жінка
(з боязким поглядом то на Річарда, то на Годвінсона й Кембля)
Та я пожду… от тільки та біда
з дитиною… коли б не вмерло…
Річард
(гукає)
Деві!
Деві ввіходить з-за ванькира.
Збирай начиння, підем мурувати!
Деві збирає в кутку начиння, принесене в початку дії.
Крістабель
(озивається од печі)
Ти, Річарде, хоч попоїв би перше.
Річард
Я не голодний, потім. Швидше, Деві!
Деві
Я вже готовий, дядьку.
Річард
(до жінки)
Ну, ходім.
(Мовчки вклоняється Годвінсону і Кемблю і виходить вкупі з Деві.)
Жінка
(кланяється всім низько)
Зостаньте в ласці божій.
Кембль
Прощавай!
Жінка ще кланяється всім і виходить слідом за Річардом і Деві.
Годвінсон
Едіто, син ваш, видно, хоче стати
з громадою на поєдинок!
Кембль
Батьку,
ти вже напосідаєшся занадто.
Що хлопець ту нещасну пожалів,
я в тім гріха не бачу. Милосердя
до вбогих - єсть повинність християнська.
Годвінсон
Сім’я ся вбога за своє нечестя.
Тепер ся жінка, мов вівця покірна,
бо злидні стисли… Та душа в ній вовча.
(До Кембля.)
Адже вона не слухала тебе!
Їй майстер, бач, потрібен, не громада.
Господь її скарає, як Сапфіру,
Ананієву жінку нечестиву, 10
що покривала чоловіка гріх
перед громадою. Запевне, й Річард
не з добрості пішов їй помагати.
Кембль
Не нападайся, батьку, він одважний,-
сказать по правді, я люблю одвагу,-
він так собі, як молодий бичок,
що не навчився ще в ярмі ходити,
а все-таки натура в нього добра,
я знав його й малим. З покійним Джеком
водили здавна ми хліб-сіль. Едіто,
чи пам’ятаєш, як з твоїм старим
ми англіканцям завдавали гарту?
Едіта
Так, брате Джошуе, я не забуду,
яким ти був товаришем для Джека.
Годвінсон
(сів біля коминка, збираючись помішати в комині, нагнувся за коцюбою і зненацька побачив фігурку з хліба, що валялась долі. Здійняв її, придивився, потім встає. До Едіти)
Едіто! Се робив ваш син, запевне?
(Показує і кладе перед нею на стіл фігурку.)
Едіта
(знищена)
Я з ним нічого поробить не можу,
шановний вчителю. У мене серце
аж крається, що він на згубу йде.
Годвінсон
Я жалую, що покарав господь
побожну матір нечестивим сином,
але вже я не можу зоставатись
в тім домі, де господарем ваш син.
Едіта
Шановний вчителю!..
Годвінсон
Ні, я не можу.
Зостаньте з богом!
(Виходить швидко.)
Едіта
(сплескує руками)
Господи, за віщо
караєш нас?
Кембль
Та що він там знайшов?
(Придивляється до фігурки.)
Ха-ха-ха-ха! Та й здорово ж уданий!
Як вилитий наш батько Годвінсон!
Сказать по правді, може й нечестиво,
а лепсько вийшло! Чи ти бачиш, Дженні?
Дженні
(підходить, усміхаючись)
Чого шановний вчитель так розгнівавсь,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пущі, Леся Українка», після закриття браузера.