Читати книгу - "Мій ізмарагд, Франко І. Я."

квітки в житті збира,

Чий дух до земного прилип,

Того напавши вхопить смерть,

Як повінь соннеє село.

 

Хто лиш квітки в житті збира,

Чий дух до земного прилип,

Той смерті попаде у власть,

Не осягнувши, що бажав.

 

XXII. «Багатство злом не є…»

 

 

Багатство злом не є,

Коли на добре вжите;

Та хто з біди в черці

Йде господу служити,

 

З страху перед життям

І перед боротьбою,

Хто супокою там

Шукає, а не бою,

 

Не праці, але сну,

Не посту, а страв много,

Не служби божої,

А служби тіла свого,-

 

Волів би віри він

Зректись, се менший гріх,

Ніж віру сю весь вік

Отак давать на сміх.

 

XXIII. «Як риба без води…»

 

 

Як риба без води

На суші швидко гине,

Так пропада чернець,

Що монастир покине.

Як квока, що з яєць

Встає занадто часто,

З них запортки потворить,-

Так і чернець, що рад

Виломлюєсь із власті,

Не тіло, але душу вморить.

 

XXIV. «Хто в першій чвертині життя…»

 

 

Хто в першій чвертині життя

Знання не здобув,

А в другій чвертині життя

Майна не здобув,

 

А в третій чвертині життя

Хто чесним не був,

Той скаже в четвертій: «Бодай

Я в світі не був!»

 

XXV. СТРОФИ

 

 

1

 

Пурпуром сонечко сходить,

Пурпуром криється в морі;

Так будь і ти все спокійний -

В щасті і в горі.

 

 

2

 

Мужню силу хоч похилить горе,

Та не зломить, в підлість не поверне;

Так і свічку хоч схили додолу,

Свого світла вниз вона не зверне.

 

 

3

 

Обрубане дерево знов зеленіє,

І місяць із серпа знов повний стає;

Се бачачи, чесні, не тратьте надії,

Хоч доля гнівная вас гонить і б’є.

 

 

4

 

Не цурається правди мудрець,

Хоч вона й з уст дитинячих буде,-

Так як в ніч, коли сонце зайшло,

Каганця не цураються люде.

 

 

5

 

Добру науку приймай,

Хоч її і від простого чуєш;

Злої ж на ум не бери,

Хоч би й святий говорив.

 

 

6

 

Хто має мудрість, а з неї

Ближнім не хоче вділити,

Той має скарб многоцінний,

В міх шкуратяний зашитий.

 

 

7

 

Мудрість захована,

Золото в скритку -

Однаковісінько

Суть без пожитку.

 

 

8

 

Дурний, хто, помилок лякаючись,

Не сміє братися до діла,-

Так, як би я не їв, лякаючись,

Щоб кришка в голосницю не влетіла.

 

 

9

 

Не пливе супроти вітру

Запах квітів і кадила,-

Але йде по всіх усюдах

Добра слава, добрі діла.

 

 

10

 

Навіть той, хто в призначення вірить,

Все ж трудитися мусить постійно:

Адже ж бачиш і сам, що без труду

Не горить і сухеє поліно.

 

 

11

 

Не звикай утертими стежками

Йти за другим сліпо, як у дим,

Бо як стануть пастухи вовками,

Треба вівцям пастися й самим.

 

 

12

 

Бережи маєток про чорну годину,

Та віддай маєток за вірну дружину;

А себе найбільше бережи без впину;

Та віддай майно, і жінку, й себе за Вкраїну.

 

 

13

 

Гість, дитя, і цар, і жінка

Мають всі один звичай:

Є що чи нема - байдуже,

Їм усе лиш дай та дай.

 

 

14

 

Хто духом низький, не мішайся там,

Де є високих трони;

Таж чобота на голову ніхто

Не надіва замість корони.

 

 

15

 

Та й глупі ж ті багатирі,

Що люблять спать на подушках!

Я спав лиш на однім пері,

І твердо так було, що страх!

 

 

16

 

Щасливий той багач подвійно:

Піч повна дров, огонь горить, гогоче;

А в мене лиш одно поліно,

Та й те горіть не хоче.

 

 

17

 

Отрута є зле вивчена наука,

Отрута є нестравлена їда;

Для бідних трута - взаїмна порука,

Старому трута - жінка молода.

 

 

18

 

Скупий - не пан своїх засіків повних,

А сторож, і приставник, і невольник.

 

 

19

 

Книги - морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

 

 

20

 

Хто власного ума не має,

То з книг не вийде ум йому;

Хто є сліпий на обі оці,

То що по дзеркалі йому?

 

 

21

 

Клониться дерево, плодом обтяжене;

Чесний, розумний, і ти так клонись!

Висохле древо, бемізкії голови

Зломляться, та не похиляться вниз.

 

 

22

 

Великі дерева шануй,

Що плід дають і в спеку тінь;

А як і плід часом хибне,