Читати книгу - "Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов"

— А скільки у світі дітей? — уперто допитувалася Алька.

— Ось не мороч мені голови! — відмахнувся незнайомий. — Така чудова іграшка… Ця куля буде сувеніром у моїй колекції…

Вуса дивного пасажира помітно розпушилися: тримаючи в одній руці Кулю, він другою рукою виймав їх з кущів.

Обличчя в Карена світилося привітністю, навіть радістю. Друзі розуміли, що Карен вирішив не здаватися.

— Шановний академік, — Карен мало не мурчав, — добре знає, що сувенір кладуть до колекції після того, як одержать його в подарунок.

— Юний учень, певно, не знає основного правила моєї держави, — в тон йому проказав викрадач Кулі. — Те, до чого доторкнулася королівська рука, належить королеві.

— Королеві?

— Саме так.

— Ви і є Мишук передостанній? — спитав Олег.

— Називайте мене так: Його Королівська Величність Мишук Передостанній, — відрекомендувався король, ховаючи Кулю до кишені під орденом.

— У Тихому океані? — уточнив Карен, пригадуючи дивну табличку на одній з кают.

— Цей океан довкола мого королівства.

— Острова Ту тика? — пискнула Алька.

— Так на всіх картах позначено мій острів.

Його величність стояв перед ними, потверджуючи своїм виглядом, що на планеті Земля всупереч історичним законам зберігся один-єдиний король. Сперечатися з королем, звичайно, марна річ.

— Ваша передостанність, — похмуро промовив Олег, не сподіваючись на чудо, — поверніть Кулю, вона нам потрібна.

— Ну й нетяма!.. — здивувався король. — Я так детально пояснив, а він нічого не збагнув.

— Давайте поговоримо по-людськи, — запропонувала Алька. — Замість цієї кульки ми подаруємо вам інші сувеніри.

— Спершу допоможіть мені виплутатися з джунглів! — пробурчав король.

Діти розплутали королівські вуса, вийшли з саду. У залі його передостанність довго відсапувався, пихтів і махав руками, аж поки вуса не набули королівського вигляду.

— За ритуалом ви зобов’язані подякувати мені, — сказав король.

— Отакої! — спалахнула Алька. — За свій вчинок ви повинні вибачитися!..

— Ми не на острові Тутик, — нагадав Олег.

— Там, де ступає король, на два метри навколо його територія, — уточнив король, поглядом шукаючи свої двері. — А каюта, ясна річ, повністю. Ось вона, праворуч.

І король велично попрямував на свою територію.

— А чому два метри? — не відступав Карен. — Невже у вас такі довгі вуса?

— Рівно два від краю й до краю. На цій площині я особа недоторканна. — Король навіть підняв вказівного пальця.

— Недоторканна, — повторив Карен і підморгнув Олегові.

— Зрозуміло, — мовив Олег, киваючи Альці.

— Ой! — скрикнула Алька.

Ноги її почали ковзатись по гладенькій підлозі, і вона незграбно впала під королівські ноги. Дзенькнули шпори. Майнули в повітрі вуса. Його величність Мишук передостанній перелетів через Альку й гепнувся на живіт.

Блискуча Куля випала з кишені й покотилася прямо до королівської каюти.

Розчинилися двері. На гамір вискочив темнолиций хлопчик.

— Ісілю! — закричав Мишук, лежачи на підлозі. — Хапай Кулю, роззяво! Мою, королівську Кулю.

Карен майже дотягнувся до Кулі, проте негреня вхопило її і зачинило двері…

— Нарешті я вас знайшов! Що тут відбувається? — випалив, несподівано з’явившись, Пап. Сонячно-рудий прудкий Пап устиг оббігти весь корабель. — Поважний чоловік упав, а ви — мов скам’яніли! Не впізнаю вас, земляни…

Пап допоміг королеві підвестися.

— Слизька підлога, — зітхнув, поморщившись, король.

— Його величність втратив рівновагу, — пояснив із серйозним виглядом Карен.

— І впав прямо мені під ноги, — закінчила Алька.

— Пусте. — Мишук змахнув вусами. — Юні друзі допомогли мені вибратися з джунглів. На острові Тутику я за послугу віддячую королівським знаком. — І його королівська величність, давши Каренові щигля в лоб, пішов собі геть.

— Зовсім не дотепний знак з вашого боку! — обурився Пап.

І аж присвиснув від здивування, коли в нього перед носом зачинилися двері.

Табличка на каюті сповіщала:

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ

МИШУК ПЕРЕДОСТАННІЙ.

Острів Тутик. Тихий океан.

Не турбувати!

— Здається, я десь читав про Тутик, — спроквола мовив Пап. — Невже той самий? Тільки король напевне останній, а не передостанній!..

— Музейна особа! — ущипливо сказав Алька. — Вихваляється і б’ється. Як він опинився в космосі?

— Болить? — спитав Пап у Карена. — Король виявився аж ніяк не казковий… Я підозрюю, що ви дуже насолили йому.

Тільки тепер збагнув Карен, що він накоїв. Куля Шляху — в кишені якогось допотопного короля… Що тепер робити?

Тільки тепер Карен збагнув, що вкрав у самого себе, у своїх товаришів усі на світі Кулі Шляху. А раптом вони ніколи не повернуться назад?

— Як справи, любі астронавти? Ви вже в Далекому космосі?

Микола Семенович, директор лісової школи трохи глузливо дивиться на них з великого, на всю стіну, екрана: мовляв, я далеко, сам у порожній школі, а все знаю про вас. Хоч директор і молодий, але вже математичне світило; про нього кажуть, що він ночами креслить графіки майбутнього, не тільки складаючи наперед розклад занять, але й передбачає вчинки своїх учнів, навіть їхні пустощі.

— Карене, ти вже розібрався в галактиках?

Алька, безперечно, облітала весь корабель… Олегу, є нові малюнки? Сподіваюся, Всесвіт дає вам маленькі уроки!..

— Усе гаразд! — доповів Пап. — Летимо…

— Батьки летять вам назустріч, — сказав директор. — Бажаю щасливого Батьківського Дня!

Камера переключилася на Марс, і вони побачили, як директор розмовляє з диспетчером про інших учнів.

Урочистий день для всіх учнів лісової школи, для всіх дітей Землі! Бути поруч із батьками, де вони