Читати книгу - "Самостійна дірка, Остап Вишня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А чого ж іще вчать у тій школі?
Ну, ясно чого!
Німецької мови й географії.
Української мови, певна річ, не вчать, а тільки німецької…
І це цілком зрозуміло: на лиху годину тим українцям українська мова, кому з лекцій по історії цілком доведено, що Богдан Хмельницький був родом із Бранденбурга, а Семен Палій — не хто інший, як рідна тітка Фрідріха Великого!
Географією потверджується, що Запорозька Січ — це герцогство Саксен-Кобург-Готське, бо й сам Т. Г. Шевченко, як відомо, писав:
А на Січі хитрий німець Картопельку садить.А воно, мабуть, і краще, що українсько-німецькі вилупки, вивчившись у тій школі, називатимуться: Іван Передериматня — Йоганесом Передеримуттер, а Петро Перевернипляшка — Петер Умдрянь-флаш.
2. «Може б, ви, куме, й мед їли, та де ж його взяти?»Сидить циган на узліссі та й каже:
— Ех! Запріг би оце я в тачанку пару вороних жеребців, — не коні, а вітер! — та посадив би я свою жінку та свої діти, цьвохнув би батіжком і як би помчав! Та їхав би й кричав: «Побер-р-режись! Побер-р-режись!»
— Ну, й запряжи! — кажу.
— Так нема жеребців! І тачанки нема! І батіжка нема! І жінки нема! І дітей нема!
— А що ж у тебе є?
— Є в мене тільки: «Побер-р-режись! Побер-р-режись!»
Так і з українсько-німецькими посіпаками, що подалися вслід за своїми хазяями.
Скавучать тепер вони:
«Знайти себе в новій ситуації, — це передумова всякої дальшої позитивної роботи й успіху в ній».
«Знайти себе»…
Спробуй — знайди, коли й самі хазяї вже не знають, як і де себе знайти. Знаходили вони себе й на Віслі, й на Одері, й на Бобері… Та знову скрізь себе розгубили…
Навряд, панове, чи ви самі себе знайдете, а от, що вас усіх знайдуть, — ніякого сумніву в тому нема.
І недарма ви галасуєте:
«Тому найважніше наше завдання — запрягти в першу чергу розум…»
Достоменнісінько, як у того цигана з жеребцями: і запріг би, так нема: у цигана — жеребців, а у вас — розуму.
У цигана хоч «побер-р-режись!» було, а у вас і того нема кому крикнути.
3. «Національний провід»Засідає так званий Український Центральний Комітет…
Де такий комітет, український та ще й центральний, може засідати?
Ясно де: у Відні…
Хто засідає в такому комітеті, українському та ще й центральному?
Ясно хто: президент відділу внутрішнього правління фон Кравзгар, комендант дивізії групенфюрер Фрайтаг та інші представники уряду генеральної губернії.
Самі, одне слово, нащадки лицарів-січовиків славних.
4. «Свято єднання»І до чого ж зворушливе було свято єднання німецького народу з українським…
Сам генерал-губернатор німецький з українським народом говорив.
Та як! Та в якому оформленні!
«Генеральний губернатор в окруженні свого почту з'явився на балконі, щоб промовити до українців… «Слава вам!» — закінчив свою промову пан генеральний губернатор».
За два дні по зворушливому єднанні Михайло Кібець, селянин з Підлипівки, говорив німецькому поліцаєві:
— Та куди ж ти сало тягнеш? Сам генеральний губернатор говорив нам: «Слава вам!»
— А я хіба славу тягну? Я — сало. Слава вам, а сало нам.
5. Не встояли…Коли делегація українсько-німецьких дуже самостійних націоналістів з'явилася до пана губернатора Варшави Фішера з черговим поклоном, вона заявила панові губернаторові:
«З німецьким народом стоятимемо до повної перемоги».
Через якийсь час після такого твердого «стояння» побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила українсько-німецька дуже самостійна делегація.
Українсько-німецький поет Герась Соколенко біг іззаду і на бігу писав вірші:
В золотому ореолі Ти гориш віки… Бачу я, як мчать по полю Буйні козаки… 6. «Де українська жінка?»На невеселі картини натрапляємо, переглядаючи шмаття паперу, що звуться газетами українсько-німецьких посіпак.
Ось одна картина:
«Молода двадцятилітня вагітна жінка, біля неї півторарічна дитина. Її чоловік гине як вояк німецького війська. 20-літня мати в чужім переповненім місті, без покрівлі над головою, без надій у серці. Куди, якими стежками поведе її в дальше життя самота з двома немовлятами?»
І друга картина:
«Чоловік, бандерівець, гине під час утечі з батьківщини. Його дружина з двома дітьми шкільного віку зупиняється в перехіднім таборі. Вона занедужує, її беруть до лікарні. Діти залишаються самі, діти прохають, щоб їм дозволили провідати маму. В той час їхня мати лежить уже мертва. Діти залишаються на опіку бога».
Намалювавши такі картини, українсько-німецький лакуза, підсьорбуючи крокодилові сльози, галасує:
— Де українська жінка, що від імені нації стала б опікункою й матір'ю знедолених дітей?
Бачите, який тонкосльозий, який святий та божий!
А хто ж призвів ті матері до такого стану?
Хто посиротив ті нещасні маленькі діти, що конають по таборах та по чужих переповнених містах?
А тепер шукаєте для них українську жінку-опікунку, убивці!
Українська жінка там, де їй належить бути: вона
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Самостійна дірка, Остап Вишня», після закриття браузера.
