Читати книгу - "Вбивство Петлюри. 1926"

Із колишнім подружжям Беркман-Гольдман Шварцбарда пов'язували особливо тісні стосунки, і вони мали значний уплив на формування його світогляду. Понад те, не виключено, що їхній буремний життєвий шлях був далеко не останнім чинником, завдяки якому Шварцбард прийняв рішення про замах на Петлюру – і тому доцільно розповісти про цих відомих свого часу прихильників теорії анархізму.

Олександр (Овсій Осипович) Беркман народився в єврейській родині у Вільні в 1870 p., y 18 років емігрував до США, де приєднався до анархістського руху. Після невдалого терористичного замаху на керівника одного з великих заводів Генрі Клей Фрика він відбуває 14 років ув'язнення з 22-х. У цей час Беркман пише книгу «Спогади анархіста у в'язниці», що відразу здобула велику популярність у лівих колах. Наступного разу його з Еммою Гольдман заарештовують в 1917 р. за антивоєнну пропаганду й засуджують до двох років ув'язнення. Після звільнення їх, як громадян колишньої Російської імперії, висилають до Радянської Росії, де вони зустрічаються з Нестором Махно та іншими російськими анархістами. Слід особливо наголосити на тому, що Беркман та Гольдман під упливом Махна невдовзі стали затятими супротивниками більшовиків, які, на їхню думку, «зрадили революцію». Ця обставина підтверджує те, що найближче оточення Шварцбарда хоча й було вкрай лівих поглядів, але при цьому воно було налаштоване відверто антикомуністично. І з мемуарів самого Шварцбарда абсолютно зрозуміло, що він не став під час громадянської війни прихильником більшовизму. Навіть будучи бійцем Червоної армії, Шварцбард розглядав більшовиків лише як тактичних союзників, але їх соціально-державна система йому була абсолютно чужою. Саме тому після закінчення громадянської війни Шварцбард виїхав із Радянської Росії до Європи, як це зробили й Беркман із Гольдман у 1921 році.

Не менш цікавою особистістю була й подруга Олександра Беркмана Емма Гольдман. Вона народилася в єврейській родині в місті Ковно (тоді Російська імперія, зараз Каунас, Литовська республіка) і також у 17 років емігрувала до США. В Америці Емма стає активною анархісткою та починає свою політично-терористичну діяльність. Спочатку Гольдман відсиджує два роки у в'язниці через «заклики до експропріації», а у вересні 1901 р. заарештована за обвинуваченням у причетності до вбивства президента США Вільяма Мак-Кінлі. Річ у тім, що 6 вересня 1901 р. американський президент був смертельно поранений пострілами сина польських емігрантів, анархіста Леона Чольгоша. Убивця за кілька днів до терористичного акту зустрічався з «Червоною Еммою» (саме так Гольдман називали в анархістських колах), і в поліції були явно не безпідставні підозри, що саме вона була головною рушійною силою замаху на главу держави. Однак нічого довести поліцейські не змогли, і анархістка була звільнена з-під варти.

У 1914 р. – нова гучна справа, пов'язана з терористичним замахом. Цього року – на Джона Рокфеллера, якого революціонери звинувачували в жорстокому придушенні робітничого страйку. У квартирі Гольдман четверо терористів збирали вибуховий пристрій для вбивства мультимільйонера, але внаслідок нещасного випадку (для Рокфеллера, звичайно, щасливого) загинули самі. Однак поліція знову не змогла довести, що вона була причетна до підготовки замаху. Можна уявити, як зраділи американські поліцейські, коли в 1919 р. вдалося вислати «Червону Емму» до більшовиків. Але, як уже вище вказувалося, перебування в Радянській Росії аж ніяк не зробило Гольдман комуністкою: навпаки, вона виїхала переконаним супротивником радянської влади й ніколи не приховувала своїх антикомуністичних настроїв. Таким чином, було б абсурдно вважати, що через неї та Беркмана могло діяти ОДПУ.

Не набагато переконливіші й інші намагання хоч якось «прив'язати» Шварцбарда до Луб'янки. На доведення своєї версії про те, що Шварцбард був більшовиком, А. Яковлів у книжці «Паризька трагедія» пише, що до Першої світової війни, «подорожуючи на пароплаві «Мельбурн» до Росії, Шварцбард і кілька його товаришів провадили більшовицьку пропаганду, були заарештовані й передані російській владі по приїзді до Архангельська». Щоправда, річ у тім, що ніякої подорожі Шварцбарда на пароплаві не було взагалі…

Крім цього, як зауважує А. Яковлів, «він (тобто – Шварцбард. – Авт.) умістив свої спомини з перебування в Україні 1917–1919 років, причому одверто й не ховаючись описував, як він служив у Червоній більшовицькій армії та як їздив по Україні з карними більшовицькими загонами». Знову неправда і до того ж така, яку легко перевірити. Жодного слова про якісь каральні загони у спогадах Шварцбарда немає.

А Кульчицький стверджував таке: «Коли його запитали на суді, чи він служив в Червоній армії, Шварцбард відповів, що ні. Насправді, він не тільки служив в Червоній армії, але й сам організовував жидівську військову частину, яка складалася з 90 вояків і підлягала відомому більшовикові Котовському… Українці переконані, що Шварцбард був або більшовиком, або їхнім інструментом і що він не один був замішаний у змові». Не більш правдивий і цей дослідник: Шварцбард ніколи не служив у національній єврейській частині, а в Котовського, як ми вже зазначали, командував невеликим обозом.

Але все це лише міркування істориків, до того ж істориків відверто заангажованих. І довести, що людина є агентом якоїсь спецслужби лише на підставі того, що вона колись знаходилася на військовій службі певної країни, звичайно ж, неможливо. Більше того, адвокатові звинуваченого вдалося розшукати й документи, які свідчили про те, що Шварцбард служив у Червоній армії лише інтендантом у Котовського (про його попередню службу в Червоній гвардії та Інтернаціональній дивізії він не розповідав, хоча це принципово нічого не змінювало). Адвокат Шварцбарда запитав суд, чи кожен, хто служив у більшовицькій армії, обов'язково є більшовиком і чи додумалася би більшовицька розвідка посилати на таке завдання людину, у якої немає абсолютно чистої для виконання операції – без криміналу замолоду та служби в Червоній армії – біографії? Кому ж потрібен провал такого агента після вбивства, яке обов'язково стане європейською сенсацією? Яка розвідка допускатиме таку безглузду необачність? І адвокат Шварцбарда наперед виграв логікою й документами цей міні-раунд суду ще під час попереднього слідства.

Але пристрасті на тому не вщухали. Колишній генерал-хорунжий петлюрівської армії, який тоді постійно проживав у Парижі, Микола Шаповал заявив журналістам, що він твердо переконаний у тому, що обвинувачений був замішаний у таємній більшовицькій змові, яку нібито очолював знайомий генерала – Михайло Володій, але зазначив, що конкретні факти надасть лише офіційно, у судових інстанціях. Генерал справді пізніше тричі давав свідчення слідчому