Читати книгу - "Спартак"

— Привіт тобі, диктаторе!

— Ну що ж, гарно! — кинув Сулла, звертаючись до оточуючих. Він оглядав гладіаторів, що дефілювали повз нього, досвідченим оком переможця. — Хоробрі й сильні юнаки! Має бути гарне видовище. Горе Акціану, якщо буде інакше! За ці п'ятдесят пар гладіаторів він узяв з мене двісті двадцять тисяч сестерціїв[18], шахрай!

Тим часом процесія гладіаторів обійшла арену цирку й, привітавши консулів, повернулася у камери. На арені, що виблискувала, мов срібло, залишилися віч-на-віч лише два чоловіки: мирмилон і ретіарій.

Усі стихли. Глядачі поглинали поглядами двох гладіаторів, готових до сутички. Мирмилон, галл за походженням, високий блондин, спритний і сильний красень, в одній руці тримав невеличкий щит, а в іншій широкий короткий меч, на голові в нього був шолом, увінчаний срібною рибою. Ретіарій, озброєний лише тризубом і сіткою, вбраний у просту блакитну туніку, стояв за двадцять кроків од мирмилона й, здавалося, обмірковував, як краще упіймати його у сіті. Мирмилон, подавшись корпусом уперед і опираючись на витягнуту ліву ногу, тримав меч майже притиснутим до правого стегна, в очікуванні нападу.

Раптом, зробивши величезний стрибок, ретіарій опинився за кілька кроків од мирмилона й блискавично кинув на супротивника сітку. Але той відскочив і, пригнувшись до землі, ухилився від сітки. Потім кинувся на ретіарія.

Той утямив, що схибив і кинувся навтьоки. Мирмилон рухався швидко, але ретіарій був спритніший і, описавши повне коло, встиг добігти до того місця, де лежала сітка, та підібрати її. Ледь він випростався, як мирмилон наздогнав його, і в ту мить, коли він готовий був завдати ретіарієві страшного удару, той повернувся й накинув на супротивника сітку. Мирмилон на-вкарачки відповз убік, швидким стрибком схопився на ноги, і ретіарій, що вже спрямував на нього тризуба, тільки дряпнув галла вістрями по щиту. Тоді ретіарій знову кинувся бігти.

Юрба невдоволено загула: її образило, що гладіатор насмілився виступати в цирку, не вміючи досконало володіти сіткою.

Цього разу мирмилон, замість того, аби бігти за ретіарієм, повернув у той бік, звідки міг очікувати наближення супротивника, і зупинився за кілька кроків од сітки. Ретіарій, розгадавши його маневр, помчав назад, тримаючись «хребта» арени. Добігши до Тріумфальних воріт, він перескочив хребет і опинився в іншій частині цирку, біля своєї сітки. Мирмилон же чекав на нього тут — він накинувся на супротивника, а тисячі голосів люто кричали:

— Бий його, бий! Убий ретіарія! Убий роззяву! Убий боягуза! Убий, убий! Відправ його ловити жаб на берегах Ахеронта!

Підбадьорений вигуками юрби, мирмилон продовжував наступати на ретіарія, а той, не на жарт переляканий, намагався тримати супротивника на відстані, розмахував тризубцем, кружляв навколо мирмилона, напружуючи всі сили й намагаючись схопити свою сітку.

Зненацька мирмилон, здійнявши ліву руку, відбив щитом тризубець і прослизнув під ним. Його меч готовий був уразити груди ретіарія, як раптом останній ударив тризубцем по щиту супротивника й кинувся до сітки, проте недостатньо спритно й швидко: меч мирмилона вдарив його у ліве плече, сильним струменем бризнула кров. Але ретіарій все ж утік зі своєю сіткою. Ступивши кроків зо тридцять, він повернувся до супротивника й голосно закричав:

— Рана легка! Дрібниці!..

За хвилину він почав наспівувати:

Натовп вибухнув сміхом. Хитра вигадка ретіарія вдалася: він завоював симпатії публіки. Пролунали оплески на честь обеззброєного, пораненого чоловіка, що стікав кров'ю, і якому життєвий інстинкт підказав, що треба знайти в собі мужність жартувати й сміятися.

Розлючений глузуваннями супротивника, сповнений заздрістю, бо юрба тепер виявляла симпатію до ретіарія, мирмилон з люттю накинувся на нього. Але ретіарій, відступаючи стрибками й спритно уникаючи ударів, гукав:

— Прийди, галле! Сьогодні ввечері я почастую доброго Харона смаженою рибою!

Новий жарт ще більше потішив юрбу й спричинив новий напад люті у мирмилона. Цього разу ретіарій дуже вдало накинув свою сітку — його ворог заплутався в ній. Юрба несамовито плескала.

Мирмилон, намагаючись звільнитися, дедалі більше заплутувався в сітці. Глядачі голосно реготали. Ретіарій помчав до того місця, де лежав тризубець, підняв його й, на бігу гукнув:

— Харон отримає рибу! Харон отримає рибу!

Проте коли він наблизився до свого суперника, той розпачливим зусиллям могутніх рук розірвав сітку, і вона впала, звільнивши йому руки. Тепер він міг зустріти напад ворога, але у нього не було змоги рухатися.

Юрба знову вибухнула оплесками. Вона напружено стежила за кожним рухом, за кожним прийомом супротивників. Результат двобою залежав од випадковості. Тільки-но мирмилон розірвав сітку, ретіарій підбіг до нього й завдав сильного удару тризубцем. Мирмилон відбив удар з такою силою, що щит розлетівся на друзки. Тризубець все ж поранив гладіатора, бризнула кров — на його оголеній руці були тепер три рани. Але мирмилон схопив лівою рукою тризубця і, кинувшись на супротивника, до половини устромив йому лезо меча у праве стегно. Поранений ретіарій, залишивши тризубець у руках нападника, побіг, забарвлюючи кров'ю арену. Ступивши кроків сорок, він упав на коліно, потім звалився долілиць. Мирмилон під силою удару й вагою свого тіла теж упав, потім звівся, вивільнив ноги з сітей і кинувся на суперника.

Юрба скажено плескала у ці останні хвилини боротьби, плескала й тоді, коли ретіарій, спираючись на лікоть лівої руки, піднявся й повернув до глядачів своє бліде обличчя. Він приготувався безстрашно й гідно зустріти смерть і звернувся до глядачів з проханням подарувати йому життя не тому, що сподівався на порятунок, а тільки дотримуючись звичаю.

Мирмилон поставив ногу на тіло супротивника й приклав меч до його грудей; піднявши голову, він обводив очима амфітеатр, щоб дізнатися волю глядачів.

Понад дев'яносто