Читати книгу - "Шалені шахи"

— Жодним чином! — запевнила королева.

— А як же Беат? Пані, ви зовсім забули про неї! — король потихеньку починав злитися.

— Ах, це правда, щира правда! Як же бідненька Беатрис? Як же наша позабута принцеса?.. — загугнявив блазень. За що дістав від короля слабкого ляпаса, від якого театрально розтягнувся на підлозі.

— Але ж Беат... вона ж не ваша дочка! — спробувала виправдатися Бона.

— Ваша величносте, не забувайте, що коли ви прибули до Польщі, вона вже жила в палаці. Беат — моя улюблена вихованка, тому я прошу вас терміново зайнятися її долею.

— Добре, ваша величносте, я терміново замовлю її мініатюру найкращому художникові й підберу для маленької Беат підходящу партію в Європі.

— Не варто метушитися. Для Беатрис можна підшукати нареченого й у наших землях, — наполягав король.

— О, так, навіщо нам принц?! Нам принц не потрібен, нам і місцевий дворянчик цілком згодиться, — кривлявся блазень, моторно ухиляючись від стусанів Бони.

— Але, ваша величносте, наскільки мені відомо, всі гідні Беат наречені давно не вільні... — продовжувала пручатися королева.

— Ой, як шкода, для маленької Беатрис у польських землях не знайдеться навіть зубожілого дворянчика, — дражнився Станьчик.

Король дещо повеселішав, а блазень собі знущався:

— Виявляється, пані, все–таки є на світі питання, вирішити які вам не під силу. Невже ж і в королівстві Польському, і у великому князівстві Литовському у вас дотепер не перелічені всі вільні наречені?! Непорядок!.. Де наші списки? Списки де?.. — і він театрально забігав навколо короля.

Бона почервоніла від злості, стиснула маленькі кулачки й процідила крізь зуби:

— Щоб нареченого підшукати, мені не потрібні списки. Для цього вистачить однієї лише пам'яті...

— А от, до речі... Ілля, син Костянтина Івановича Острозького? Чим не наречений? — зненацька поцікавився король.

— Так–так! Королево, подумайте тільки: видавши католичку Беатрис за православного Іллю, ви зміцните внутрішню могутність країни, — негайно втрутився блазень. Бона хотіла відповісти різкістю, але помітивши, що король посміхнувся, стримала порив і мовила спокійно:

— Ілля, син князя Костянтина, вже заручений чи то з Анною, чи з Барбарою Радзивілл. Його батько...

Король миттєво зупинив її фразою:

— Можете не продовжувати, королево, ваші відомості давно застаріли.

— Як же так, ваша величносте?! Мені достеменно відомо, що Ілля Острозький давно заручений, а в Анни Радзивілл уже є два дозволи від Ватикану на вінчання зі схизматиком[11], а також двоє позашлюбних дітей. Що стосується Барбари, то їй не виповнилося ще й п'ятнадцяти, щоб вона могла вийти заміж, — виправдовувалася Бона.

— До чого жагуче бажання якнайшвидше вийти заміж виявляє розторопна Анна Радзивілл... А от з діточками вона явно поквапилася! — не вгамовувався Станьчик. — Але нічого, нічого, можна завести ще одного малюка й попросити Ватикан про черговий дозвіл на шлюб.

Тепер усміхнулася навіть Бона.

— Що ж, моя королево, ви маєте рацію, все це так і було донедавна, — підтвердив Сигізмунд. — Місяць тому вибухнув скандал, і Радзивілли заплатили мені десять тисяч злотих, щоб я наказав урегулювати питання одруження князя Іллі Острозького з Анною Радзивілл. Я втрутився в цю справу. Як винна сторона, Радзивілли заплатили нареченому за шлюб, що не відбувся, значну грошову компенсацію, заздалегідь обумовлену в інтерцизі[12], й тепер Ілля Острозький є вільним від шлюбних зобов'язань завидним нареченим.

— Велика Бона не чула про такий грандіозний скандал? — щиро здивувався блазень.

— О, мій королю, славний королю! — з ніжністю в голосі мовила Бона. — Я влаштую весілля Беатрис із Іллею Острозьким. А подарунком для вашої величності до цього весілля стане лицарський турнір.

Король посміхнувся. Ця розмова стала, можливо, винятковим за останній час випадком, коли суперечка чоловіка й жінки завершилася мирно.

Бона дотрималася слова — посватала красуню Беат за князя Іллю Острозького, хоча зробити це виявилося не надто легко.

Костянтин Острозький, батько князя Іллі, більшу частину життя провів у сідлі, захищаючи й розширюючи межі й без того великих володінь. Тому мріяв, щоб його старший син Ілля служив при дворі. Але княжича палацове життя геть не приваблювало, він мріяв проводити час точно так само, як і батько — у битвах і боях.

З п'ятнадцяти років Ілля Костянтинович брав участь у численних військових вилазках, у зухвалих набігах на татарські обози і каравани. Відсутність досвіду компенсував розпачливою сміливістю й юнацьким запалом. Козаки любили молодого шляхтича, це життя припало Іллі Костянтиновичу до душі, тому він нічого не хотів міняти.

Боні довелося прикликати на допомогу всю свою чарівливість, щоб буквально заманити князя у Вавельський замок.

Маленька Беат теж поводилася не кращим чином. Почувши від королеви новину про перспективного нареченого, дівчина спочатку звеселилася. Однак слідом за тим довідавшись, що претендент — усього лише князь Литовський та ще до того ж і православний, ображено надула рожеві щічки й закусила червону пухку губку.

Однак із приїздом Іллі Костянтиновича все змінилося. Уражена мужністю князя, Беат згодна була йти за ним хоч на край