read-books.club » Фантастика » Вулиця Червоних Троянд 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вулиця Червоних Троянд" автора Анатолій Олексійович Стась. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги / Сучасна проза / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 167
Перейти на сторінку:
Дріб’язковими справами Людвігса не завантажували.

І раптом — якийсь Крилач, інженер з місцевих, чиє ім’я ні про що не говорить. Що ж то за персона така, з приводу якої гінці з Берліна привозять спеціальні накази, і не від кого-небудь, а від самого рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера? Дивно.

Незрозуміло.

— На вашому обличчі я бачу здивування, оберштурмбанфюрер. Накази не підлягають обговоренню, їх треба виконувати. Але я можу задовольнити вашу цікавість. З ім’ям людини, названої у наказі рейхсфюрера СС, пов’язана робота, що може надати фатерлянду величезні потенціальні переваги над ворогом. Йдеться про відкриття… — майор затнувся, виразно поглянув на Гольбаха.

— Це мій особистий ад’ютант, — пояснив Людвігс.

Хитнувши головою, майор повторив:

— Йдеться про відкриття, в якому зацікавлена наша військова промисловість. Ви знаєте, якою дорогою ціною дається Німеччині кожен грам пального. А цей маловідомий інженер добився того, про що можна лише мріяти. Здається, він сам не знає справжньої вартості своєї праці. У мене особисто склалося таке враження. Ми тримаємо його у полі зору давно, але не чіпали раніше, щоб дати можливість спокійно закінчити роботу. Агент, який слідкував за кожним його кроком, повідомив, що інженер нібито завершив останній етап своїх досліджень. Для певності варто було б зачекати ще з місяць, але події на фронті… Отже, оберштурмбанфюрер, за виконання наказу, з яким ви ознайомились, відповідаємо ми удвох. Я керуватиму операцією. Виділіть мені офіцера і трьох-чотирьох солдатів. Ми мусимо поспішати.

Людвігс простяг руку до телефону.

— Хвилинку, — майор жестом зупинив його, — мені здається, штурмфюрер Гольбах цілком годиться для такої справи. Чим менше людей знатиме про операцію, тим краще.

Людвігс з жалем поглянув на речі, яких не встиг зібрати ад’ютант, але поспішив запевнити:

— О, так, звичайно. На Гольбаха можете розраховувати, ви не помилились.

— Ви розумієте, штурмфюрер, яка роль покладається на вас? — підводячись запитав майор.

— Так точно, гер майор! — виструнчився Гольбах.

— Даю вам сім хвилин. Підготуйте людей і машину. Чекайте мене внизу… Ідіть!

Клацнувши закаблуками, Гольбах вибіг з кімнати.


2

Над містом нависла передранкова імла. Небо світилося на сході тьмяними блукаючими спалахами. Канонада гуркотіла, вже не змовкаючи.

Вузькі вулиці були забиті військами. Повзли тупоносі важкі грузовики. Над кабінами темніли ребристі стволи кулеметів. Закутані у плащі з пелеринами офіцери і неголені, чорні від пилюки й кіптяви солдати, насунувши каски на очі, тулилися один до одного, неспокійно поглядаючи на небо. Обганяючи колони грузовиків, в’їжджали колесами на тротуар верткі легкові авто, розмальовані плямами камуфляжу. З підворіть злодійкувато витикали круглі очиці притушених фар нові машини, доверху завалені меблями, тюками з одягом та іншим скарбом, круто розверталися, вклинювалися в колони і котили разом з ними на захід. Над тюками погойдувалися пілотки солдатів тилових команд і чорні кашкети шуцманів.

У повітрі стояло невгамовне ревіння моторів, безладні вигуки, лайка; над лементом і брязкотом тут і там лунали постріли. За гостроверхим шпилем костьолу і далі, десь у районі вокзалу, здіймалися вгору волохаті стовпи диму. Тхнуло бензиновим чадом і порохом.

Відступ, що почався вночі, над ранок перетворився на панічну, безладну втечу, і ніщо вже не спроможне було зупинити її.

Шлях відкритому есесівському «хорхові» з броньованими бортами перетяла група мотоциклістів. Гольбах, сидячи за кермом, вилаявся. Обличчя майора перекосила гримаса досади і нетерпіння. Крім них, у машині було ще троє — двоє солдатів з автоматами і невисокий вилицюватий унтер-офіцер.

З будинку, під яким вони спинились, десь із вікна вихопився розпачливий жіночий крик і миттю обірвався. З брязкотом посипалося скло на тротуар.

— Прокляття! — струшуючи дрібні скалки з кашкета, Гольбах повернувся до унтер-офіцера. — Шарфюрер[4], ви краще знаєте це кляте місто. Де тут об’їзд?

— Я знаю тут кожен камінь, гер штурмфюрер, — ламаною німецькою мовою відповів унтер-офіцер і випростав неприродно довгу руку, вказуючи на темний провулок за рогом. — Заверніть сюди, потім прямо і праворуч.

Машина, петляючи бічними провулками, вибралась із скупчення військ, що запрудили центральну частину міста, помчала вздовж зеленого бульвару. Рух тут був менший, Гольбах збільшив швидкість, і за чверть години «хорх» зупинився на темній глухій вулиці з побитими газовими ліхтарями на металевих стовпах.

За дерев’яним парканом виднівся невеликий одноповерховий будинок з широкими вікнами. Хвіртка була зачинена зсередини. Солдати навалились плечима, засув не витримав.

Першим ускочив у двір довгорукий унтер-офіцер. Майор, розстібаючи на ходу кобуру пістолета, важко затупотів слідом за ним широкими бетонованими сходами, що вели до котеджу.

Гольбах загупав кулаком у двері. У вікні блимнуло світло. Клацнув замок.

Бліда перелякана жінка із свічкою в руці відсахнулася в коридор. Гарячий віск капав їй на руку, але вона не відчувала болю, розширеними від жаху очима дивилася на чорні постаті, що виникли перед нею.

Гольбах відсторонив жінку, швидко пройшов у квартиру.

У спальні стояв напівроздягнений чоловік. Над високим чолом вихрилося м’яке волосся. Короткозоро мружачи очі, він шукав окуляри, що лежали поруч, на нічному столику.

— Інженер Крилач? — ставши на порозі з парабелумом в руці, різко запитав Гольбах.

— Так, я — Крилач. Прошу пояснити, пане офіцере… — хвилюючись, інженер перекинув на столику якийсь слоїк, у кімнаті запахло парфумами.

— Одягайтесь. Залишайтесь на місці. Хто ще є у квартирі?

— Крім мене, дружина і він, — Крилач показав на суміжні двері, що вели до вітальні.

Унтер-офіцер виштовхнув звідти заспаного худенького хлопця років п’ятнадцяти. Посмикуючи, наче від холоду, по-дитячому гострими плечима, хлопець м’яв у руках картату сорочку, зиркав спідлоба на есесівців. Жінку завели теж у спальню. Рябий солдат, підминаючи чобітьми килим на підлозі, сів на низенький

1 ... 4 5 6 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Червоних Троянд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулиця Червоних Троянд"