Читати книгу - "ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ"

Думка О. Левицького про те, що 1672 р. кінчається історичний виклад подій і починається літописний, згодом була уточнена М. Петровським (він слушно історичну частину продовжив до 1677 р.) 2.

Текстологічний аналіз літопису Самовидця дав можливість ученим, передусім О. Левицькому і М. Петровському, визначити час написання праці та її стильовий характер. Основне питання, яке стоїть у центрі уваги дослідників літопису Самовидця, — це питання його авторства. Майже кожен з дослідників пропонував щодо цього свою гіпотезу.

М. Максимович вбачав в авторові пам’ятки козака 3. Цієї ж думки дотримувалися О. Бодянський 4, К. Заклинський 5, Д. Багалій 6 та ін. За першою здогадкою М. Грушевського, автор літопису походив із покозаченого міщанства і належав до нижчої полкової ієрархії 7. М. Костомаров, спираючись на оповідання про Борисівську комісію, гадав, що автором літопису був член цієї комісії наказний гетьман і обозний Федір Коробка, особа, близька до Б. Хмельницького 8.

1 Літопис Самовидця, стор. 124 — 127.

2 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 132.

3 М. Максимович, Собрание сочинений, т. I, стор. 398, 459, 462, 465.

4 Летопись Самовидца, М., 1846, стор. 107.

5 К. Заклинський, Руські літописи і літописці XVII ст. — «Зоря», Львів, 1880, ч. 6, стор. 86.

6 Д. Багалій, Нарис української історіографії, вип. 2, стор. 8. 7 «Україна», 1927, кн. І і II, стор. 35.

8 Н. Костомаров, Собрание сочинений, кн. VI, СПБ, 1905, стор. 381 — 382.

Однак Коробка весь час проживав у Чигирині, і з 1670 р. його ім’я губиться в документах. Тому гіпотеза Костомарова не знайшла підтримки серед дослідників літопису. Російський історик Г. Карпов, який високо ставив літопис Самовидця як історичне 20 джерело, вважав, що автором літопису був, імовірніше, хтось із духовенства або міщан 1. П. Куліш, очевидно, на підставі сторінок літопису, присвячених церковним справам на Україні, гадав, що автор літопису був попом 2.

О. Левицький спочатку пристав до думки тих учених, які твердили, що автором літопису був козак 3, а згодом, звернувши увагу на співчуття літописця до шляхетського стану і його неприхильність до низів, гадав, що автор — виходець із православної української шляхти, яка стала на бік Хмельницького відразу ще на початку національно-визвольної війни 4. Левицький водночас заперечував гіпотези про належність автора до духовенства, бо для такого твердження, на його думку, не дає підстав ні зміст, ні стиль, ні мова, ні погляди автора. Участь літописця в політичних подіях і в дипломатичних місіях, його стосунки з видатними політичними діячами, на думку Левицького, заперечували належність автора до міщан. І, нарешті, відсутність у літопису описів козацьких битв, військових деталей, конкретних повідомлень про бої, сутички, походи, холодне, а інколи й відверто вороже ставлення до козаків не дає також підстав зараховувати його до середовища козаків. Левицький навіть твердив про «цілком безплідну всяку спробу викрити цей таємничий анонім» 5.

На деякий час в історіографії запанував погляд Левицького, що автор літопису був вихідцем з української православної шляхти, який працював у гетьманській канцелярії.

Але найбільшої популярності набрала відновлена в 20-х роках XX ст. В. Модзалевським, М. Петровським, В. Романовським та іншими вченими гіпотеза про те, що автором пам’ятки був генеральний підскарбій, брацлавський протопоп і стародубський священик Роман Ракушка-Романовський (прибл. 1622 — 1703) 6.

Вперше ця думка була висловлена ще 1846 р. П. Сердюковим, гімназійним товаришем П. Куліша, у листі до останнього 7.

1 Г. Карпов, Начало исторической деятельности Богдана Хмельницкого, М., 1873, стор. 233.

2 Письма П. А. Кулиша к А. Ф. Кистяковскому. — «Киевская старина», 1902, № 4, стор. 10.

3 О. Левицкий, Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века, К., 1875, стор. 85.

4 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 36, 66.

6 Там же, стор. 34.

7 В. Модзалевский, Малороссийский родословник, т. IV, К., 1914, стор. 247 — 248; Перший військовий підскарбій. — Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. I, стор. 18, кн. II і III, стор. 29; М. Пeтpовський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця ... — Записки НІНО, кн VI, 1926; В. Романовський, Хто був «Самовидець». — «Україна», 1925, кн. V.

7 Письма Кулиша к О. Бодянскому. — «Киевская старина», 1897, № 10, стор. 32.

В зв’язку з цим слід спинитись на біографії Ракушки-Романовського. 21 Генерального військового підскарбія Романа Ракушку-Романовського деякі вчені вважають за видатного державного діяча України другої половини XVII ст.

Народився він близько 1622 р. у невідомому місці. Його батько Онисько в 20-х роках XVII ст. прибув до Ніжина «на слободу» з м. Романівки Брацлавського воєводства. Напевно, Романовський спочатку належав до української православної шляхти, бо його син Роман в 1655 і 1665 рр. мав власну печатку з гербом. У Ніжині Онисько Романовський міг пристати до козацького стану, а 1630 р. — до козацьких верхів. У документах прізвище Ракушки писали: Роман Ракушка, Роман Ракушенко, Рікушченко, Ракушчина, Рокушко і под. Водночас він виступає з прізвищем Ракушка-Романовський. Уперше прізвище Роман Роскушенко зустрічається в козацьких реєстрах 1649 р. Він значиться там як козак першої полкової сотні Ніжинського полку. Про дитинство й освіту Романа нічого невідомо. Певно, що він не одержав високої шкільної освіти, скажімо, такої, яку давала Київська колегія. До того ж у літопису відчувається неприхильне ставлення авторадо подібних шкіл. В 1654 — 1655 рр. він — «ревізор скарбу військового» і «дозорца скарбу військового в полку Ніжинськім». Наступного 1656 р. Ракушка-Романовський перебуває під Ригою в царському таборі, а в травні 1657 р. знову як козак проживає в Ніжині. 1658 р. як ніжинський сотник він бере участь у відновленні союзу Виговського з кримським ханом. Після цього на деякий час слід Романовського губиться, і лише 1659 р. він з’являється як полковий суддя. Ми бачимо його у складі делегацій від міста Ніжина до Москви. 1660 р. Ракушка-Романовський вже