Читати книгу - "Янові скарби"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— На жаль, я мушу їхати сам. Нічого не вдієш. — Батькові так само було прикро, як і дітям. — Але тут ще одне діло. Оскільки зривається моя відпустка, мені дозволили взяти з собою маму, її дорогу буде оплачено. Я сказав їй про це і спитав, що вона робитиме. Мама вважає, що вона потрібна тут вам.
— Ні, ні! — вигукнула Джіл. — Нехай їде. Вона неодмінно повинна їхати. Для неї це буде чудовий відпочинок.
— Ми самі упораємося з катером, — додав Пітер. — Я ж добре знаю мотор і все інше.
— А ми з Джіл зможемо готувати їжу, — сказала Керол. — Сподіваюся, ви не допустите, щоб місіс Бренксом лишилася тут заради нас?
— Спасибі тобі, Керол. Це дуже чемно з твого боку.
— А все ж мені хотілося б, щоб мама лишилася з нами, — нерішуче мовив Майкл. — Зрештою це ж наша мама і ми не хочемо, щоб вона від нас їхала. І щоб ти теж нікуди не їхав, татку.
— То правда, — сказала Джіл. — Ми хочемо, щоб вона лишилася з нами. Але ми ще більше хочемо, щоб вона поїхала до Америки. Для неї це буде прекрасна подорож.
— Авжеж, візьміть її з собою, містере Бренксом, — умовляла Керол. — І хай вас не турбує, що скажуть мої батьки. Вони вже звикли до того, що я живу далеко від них, і, мабуть, взагалі про мене не думають. — Голос Керол бринів трохи сумно.
— Вони думають про тебе, я певен, — сказав батько Джіл, ніжно поклавши руку на плече Керол. — А тепер глянь на цих трьох — Пітера, Майкла і Джіл, і скажи мені щиро: чи буде тобі добре в їхньому товаристві ці три тижні?
— На «Норці», звичайно, — додав Пітер. — Часу в нас вистачить, щоб добратися аж до Лечлейда.
— Ми будемо часто купатися, придумаємо щось цікаве!.. — вмовляла Джіл.
— І вам на двох дістанеться ціла каюта, коли татко з мамою поїдуть, — сказав Майкл.
Керол засміялася.
— Ну, звісно, мені буде добре, — відповіла вона.
— А наша думка так нікого й не цікавить? — пожартував Майкл. — Хто проти того, щоб Керол провела з нами ці три тижні, прошу піднести руки!
Але жодна рука не піднеслася. І коли місіс Бренксом зійшла трапом на палубу, всі наввипередки закричали:
— Вирішено! Ми хочемо, щоб ти їхала! Самі прекрасно впораємося! Нам буде дуже весело!
Місіс Бренксом поцілувала кожного з них.
— Рада це чути! — сказала вона. — Певна річ, мені прикро залишати вас. А втім, я знаю, що ви будете розважливі й піклуватиметесь одне про одного.
За сніданком поспіхом обміркували дрібніші питання. Джіл було довірено гаманець з такою сумою, щоб вистачило заплатити за добрячий запас харчів на три тижні і за пальне для мотора. У Джіл і Пітера були ще власні ощадні книжки на випадок крайньої потреби. В разі якихось серйозних неприємностей вони мають зв'язатися з поліцією, і тоді один з батькових підлеглих прибуде із Скотленд-ярду і все уладнає. Майклові доручено дбати про запас води та інші господарські речі, а маршрут подорожі — то таке діло, що його мають вирішувати всі разом. Пітер як шкіпер буде і за старшого.
— Я певна, що ви будете розважливі, — сказала мати і підвелася, щоб іти до себе й починати пакуватися в дорогу. — А коли ми повернемось, ви нам розкажете про всі свої пригоди.
Останні хвилини минули в поспіху й метушні. Майкл раз у раз виглядав, чи не їде поліційна машина; невдовзі він збіг у каюту і повідомив, що вона вже прибула.
Із змішаним почуттям суму і якогось збудження всі простували стежкою вздовж берега. Батько й Пітер несли валізи. Водій-полісмен відчинив багажник і поклав туди речі. Останні короткі поцілунки, і машина рвонула з місця.
— До побачення! — Діти стояли обіч шляху, махаючи руками на прощання.
От вони й лишилися самі. Кілька хвилин тривала важка тиша, потім Пітер заговорив:
— Ну що ж, ходімо на катер, треба навести там лад. Потім перевіримо свої припаси, купимо все необхідне і рушимо на «Норці» до Оксфорда.
Джіл була рада, що він уже будує плани на майбутнє. Дуже часто в таких випадках люди просто тиняються, не знаючи, що робити, аж доки взагалі пізно уже братися за будь-яке діло.
— Прекрасно! — згодилась вона. — Візьмімося всі гуртом за діло, і чим швидше, тим краще. Якщо все хутенько зробимо, то в нас часу вистачить і скупатися.
Дівчаткам припало мити посуд, тим часом як Майкл прибирав у каютах, а Пітер із заклопотаним виглядом порпався в моторі. А втім, Джіл з Керол здавалося, що він просто тішиться, бавлячися промащеними ганчірками та гайковими ключами, як ото хлопці завжди роблять. Невдовзі скрізь панував зразковий лад і чистота, але оскільки в такий ранній час крамниці ще були зачинені, дівчата вирішили скупатися. Пітер усе ще був страшенно заклопотаний мотором, якщо судити з бурчання та зітхань, що долинали з машинного відділення, і тому Майкл вирішив сам податися на розвідку. Він одв'язав брезент, яким був накритий ялик, начепив на гак шлюпбалки ланцюги, підняв ялик з підставок і вивів за борт. Потім, повільно попускаючи таль, спустив ялик на воду.
— Куди це ти збираєшся? — поцікавилася Джіл.
— Думаю перебратися на той бік, — відповів Майкл. — Хотів би оглянути занедбаний канал отам на повороті, біля старого залізного мосту. — Він завжди скрізь совав свого носа, любив розвідувати, куди прямують бічні течії.
— Гляди ж там, не барися! — сказала сестра. Набравши повітря в легені, вона на мить завмерла на кормі, потім швидко випростала руки вперед і стрибнула у воду.
Майкл саме вмощувався в ялику, коли Джіл пірнула. Вода сплеснула в круговерті, і ялик загойдався на хвиля.
— Гей, обережніше! — обурено закричав Майкл. — Ти мало не потопила ялик.
Тільки він це сказав, як почувся ще один сплеск — то Керол пірнула слідом за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янові скарби», після закриття браузера.