Читати книгу - "Лотерейний швед"

О восьмій годині вони, як звикле, полягали спати.

Другого дня була неділя і Швед не йшов на роботу. Проте він устав рано, засвітив лампу, поліз на горище й заходився лагодити старими підметками та мідяними цвяшками хлопцеві чоботи. О шостій годині, як мали повставати діти, перед ліжком стояли вже чоботи з новими виглянсуваними носаками. Хлопець дуже зрадів і, як зовсім розвиднілося, побіг на ковзанку. Двоє менших дітей, що не мали ані чобіт, ані ковзанів, сумно дивилися йому вслід і мало не плакали. Але мати втішила їх: сказала, що як вони будуть слухняні, то, може, тато покатає їх на санках. Сказала зумисне голосно, але Швед удав, ніби не чує. Однак перед обідом він сам стяг із горища санки, посадовив на них обох дітей і повіз по білому, блискучому від сонця снігу. На обід мати здивувала всіх млинцями з солодкою підливою, а як діти опісля вирушили до недільної школи, то дістали два єре на дитячу газету. Ввечері хлопець читав її вголос, батько сидів на ослоні в самій камізельці і, як видно, був дуже вдоволений. Той день залишився в пам’яті дружини та дітей нічим не затьмареним святом.

Врешті надійшла лотерейна таблиця, але виграв не Шведів номер, а сусідній. Для Шведа то був тяжкий удар. Господь бог не захотів, щоб він виграв, але чому? Може, надумав його покарати? Хоч, властиво, що мас спільного бог з лотереєю? Це ж гра на щастя. І йому просто не повелося. Його дружина так само нетерпляче чекала на таблицю; тепер з її обличчя він вичитав, Що повинен занехаяти лотерею. Але ж він зобов’язався поновлювати квиток, та й не легко зректися надії. Щастя було вже на порозі, і то в першому тиражі, а в другому він напевне виграє. Перший тираж завше найгірший, далі виграшів стає більше, а надто в останньому. Доведеться вдати, ніби він відмовився від квитка, і тайкома грати далі.

Так Швед і зробив.

Якщо його трохи й мучило сумління через цю нову брехню, то він легко притлумив його, уявивши, як зрадіє дружина, коли одного чудового дня він. приголомшить її звісткою, що вони розбагатіли..

Невдача знову зробила його понурим і замкненим у собі. Діти мали його за такого, як він був у суботу ввечері і в неділю; коли Швед, повернувшися з роботи, кінчав вечеряти, вони тихенько підходили й несміливо очікували біля нього. Але він уже не зважав на них.

Він був трохи себе стримав, але нічого тим не домігся. Тепер він попустив віжки ще дужче, ніж перше, наче хотів надолужити своє. Суботніми вечорами він відсилав хлопця з грішми додому, але собі залишав більше, як досі; до того ж, бувало, заходив до шинку навіть серед тижня.

Та зміна зразу стала відчутна вдома, і дружині доводилося скнарити, щоб хоч сяк-так перебутися. Спочатку вона уривала від себе і від дітей, але невдовзі вже й чоловікові не могла поставити на стіл чогось смачнішого. Це Шведові не подобалось, і одного вечора, прийшовши додому п’яний, він почав лаятись за вечерю, заявив, що дружина й діти об’їдають його, дають йому всяку погань, аби тільки собі напхати живіт. Та коли був тверезий, то мовчав і подумки докоряв собі за ці слова.

Дружина нічого не казала й робила, що могла. Вона не знала, що чоловік і далі платив за квиток, проте збагнула, що він нишком купував горілку, і їй стало розважності запропонувати йому, щоб він брав горілку з дому, як і перше.

— Надворі так холодно, треба ж тобі чимось зігрітися на роботі, — пояснила вона, щоб не виказати себе.

А проте Швед зрозумів, що дружина знає, як він її обдурює, і відмовився тільки з упертості.

Цілий день Швед пильно працював, наче хотів спокутувати свою провину. До хлопця він майже завше був ласкавий. Коли той видовбував достатньо дірок, батько відпускав його погуляти. Хлопець лазив по засніжених скелях, збирав замерзлий терен і приносив додому меншим дітям. Або розгрібав сніг під дикими яблунями й вишукував яблука, що влежувалися під снігом. Часто він брав із собою мішок і санки, збирав у лісі смерекові шишки і ввечері вертався додому з паливом. Батько допомагав йому тягти санки — деколи аж додому, а деколи тільки до шинку.

Так минуло кілька тижнів. І раптом захворіла Шведова найменша дитина. Тоді серед дітей ходила моровиця, подібна до запалення легенів, і вже не одне з них пішло на цвинтар. Дівчинці пашіли щоки з гарячки, вона погано спала. Шведова дружина посмутніла й стривожилась: вона боялася, що то запалення легенів.

— Якби було за що покликати лікаря, — сказала вона ввечері чоловікові. — Тоді б ми хоч знали, чи це не страшна хвороба.

Швед нічого не відповів. Він мав у кишені дві крони — саме стільки, як лікар бере за візит. Але ж треба було завтра заплатити черговий внесок за лотерейний квиток, а то він пропаде. Крім того, він зобов’язався його поновлювати, слово дав… А в дитини, певне, прорізуються зуби, та ще, може, трішки застудилася. Якби дружина подумала добре, то й сама б признала йому рацію, але жінки завше люблять зчиняти гвалт через дурницю.

— Ми не можемо кликати лікаря щоразу, як котре з них чхне! — сердито буркнув Швед і ліг спати.

Другого ранку він спитав про дитину. Дівчинка спала. Він велів середущому хлопцеві опівдні прийти сказати, як дитина почуватиметься, на випадок, коли б конче треба було кликати лікаря.

Хлопець прийшов і сказав, що дитині краще.

Надвечір Швед сплатив черговий внесок за лотерейний квиток, мало не пропустивши терміну.

Не те щоб Швед ставив свою дитину нарівні з лотереєю. Ні, все те було набагато складніше. Якби йому справді треба було вибирати між ними, він би ані миті не вагався. Але життя розставляє свої пастки так, що їх зразу не побачиш. Швед дуже любив своїх дітей, навіть дужче, ніж сам собі хотів признатися. Задля дітей і дружини він працював на пекучому морозі, так, що піт замерзав