Читати книгу - "Замах на Селену"

— Нам треба, — продовжує сивобородий магістр права, — відправити на Меркурій групу захоплення із бронетранспортером і визволити з тюрми ув’язнених землян. На мою думку, це є результат зловмисних дій чоловіків з торбами на пузі. Хто має бажання виконати цю почесну місію?

— Я, — гучно вигукнув висохлий в пень пан цехмайстер і підійшов до мікрофону, — я звільню шановних земляків сам! І займу міспе в довічній тюрмі. Дозвольте спростувати звинувачення пана Платона. Мої дії не були помилкою. На протязі віковічної історії світлі уми вирішували питання, як у суспільстві покінчити з війнами. У них нічого не вийшло. Один тільки я це питання вирішив позитивно. На Меркурії не знають, що таке війна. Моя совість чиста. Вона вища від життєвих благ…

Пан цехмайстер після цього низько вклонився і покинув мікрофон. Тільки тепер присутні в залі побачили, як постарів пан Веремія. Ювілейне зібрання без особливого ентузіазму погодилося з пропозицією екс-цехмайстра і побажало йому успішного виконання милосердного вчинку.

Зібрання констатувало, що милосердя на планеті Земля ще не втратило свого благородного змісту.

Зала гула не однією сотнею голосів. Згідно оголошення, на зібрання було скликано літніх людей. Молодим вхід заборонений. Присутні ось уже хвилин п’ятнадцять з нетерпінням очікували виступу пришельця із Космосу. І не просто з Космосу, а мешканця нашої сусідки Венери, який прибув до нас добровільно, покинувши свою рідну батьківщину назавжди. Публіку збуджувало ще й те, що втікач з Венери прибув не сам, а з дружиною — венеріанкою, яка, згідно чуток, була найвродливішою жінкою у світі.

У призначений час, коли в залі поміж людьми не можна вже було протиснути і долоню, на сцену вийшли три особи. Першим узяв мікрофон засновник Товариства космічних мандрів Яків Бах. Він чемно, із виглядом натхненного відкривача принаймні ще одного Всесвіту, сказав:

— Шановні колеги і гості! Сьогодні я маю честь представити вам двох переселенців із Космосу, двох утікачів, сміливців і відчайдухів, які не захотіли більше мешкати на сусідній Венері, а забажали поселитися у нас. — Зала дружно зааплодувала пришельцям.

— Вони просять, — продовжує врочисто Яків Бах, — у нас із вами милосердного притулку. — Він широким жестом показав на чоловіка й жінку, що стояли поряд. — Перед вами вельмишановний Грицько Лемех і його дружина глибокоповажна Гея Волосожар. Я вважаю, що ми з вами, задоволимо їхню волю. Не так уже й часто до нас звертаються пришельці з космосу. Прошу, — звернувся до Геї Волосожар, у якої волосся довкруги голови світиться багряними протуберанцями, — скажіть своє слово першою.

Гея жестом повелительки всіх космічних просторів взяла мікрофонну трубку і піднесла до божественних вуст. Якщо зібрати всіх красунь Землі докупи, і, перемішавши їх, виділити щось середнє, ось тоді і вийде Гея Волосожар. Не будемо її змальовувати, бо для цього не знайдеться ні такого пензля, ні такого олівця та й немає нічого такого на Землі, з чим можна було порівнювати цей витвір жіночої краси. Отже, описові вона не підлягає. І коли б хто і взявся за це діло, він накликав би на себе не лише кпини, а й збудив би до себе зненависть принаймні більшої половини присутніх. Бо не можна зображувати те, що не піддається ні описові, ні змалюванню.

Додамо, що поруч неї стояв не хто інший, як наш давній знайомий, колишній бурсак із космічної бурси, у якій рудобровий Яків Бах готував переселенців на Венеру. Грицько Лемех і тепер був такий собі опосередкований сіро-буро-малиновий хлопець, якого ніхто тут не пам’ятає, окрім Якова Баха, і який прожив на Венері рівно десять літ. Додамо, що цей пришелець за довгі десять років абсолютно не постарів, що підтверджує неоднаковість життєвих умов на Землі і Венері. Він, яким був колись середньостатистичним, вайлувато-тугодумним, таким виглядає і зараз. Коли б хто його в залі і пригадав тодішнього, то в першу чергу запитав би, як це сталося, що він зумів прихопити із собою на Землю таку колоритну красуню, на що наш герой тут же відповів би, що Гея Волосожар є однією із багатьох представниць жіночої статі, які там водяться повселюдно.

— Я уклінно прошу шановних мешканців Землі дозволити мені до кінця днів моїх стати вашою землячкою, — пролунало сріблястим дзвоником, який продзвенів чистою мовою ошелешених земляків. Яків Бах, хитро, примруживши очі, подумав: «Бач, отакий неповоротько, а зумів її досконально навчити нашої мови».

Не будемо описувати ні фонетичної, ні синтаксичної форм овації, якою вибухнула зала після заяви венеріанської втікачки. Гул, ляскіт, стукіт, тупіт, брязкіт, дзенькіт — все це разом виразило згоду землян на подальше проживання біглянки на нашій благодатній Землі. Аж тепер і Яків Бах, хоч сам уже пройшов Крим і Рим, і мідні труби, зрозумів, як жіноча краса врятовує світ.

Грицько Лемех мав продовжувати виступ, але публіка цього допустити не захотіла. Вона воліє і далі слухати і дивитися, дивитися і слухати безкінечно в часі і в просторі на представницю Космічного Всесвіту. І вона вимушена була підкоритися волі з’юрмлених землян.

— Я дещо знала і раніше про вас із легенд та історичних монографій, які були колись опубліковані нашими астронавтами. Вони останній раз побували на Землі перед Всесвітнім потопом. А після тієї Господньої кари, яку за свої гріхи зазнало людство, нам було заборонено вас відвідувати. Ми з Григорієм першими переступили цю заборону і тому вимушені просити у вас притулку.

— Що вас примусило це зробити? — запитав лагідний публієць, що нічим не виділяється серед публіки.

Хіба тільки тим, що сидить у першому ряду