Читати книгу - "Літак підбито над ціллю"

«Невже не повірять, що я випадково поранив руку?»— подумав Георгій. І відразу ж відповів сам собі: «А чи повірив би я, коли б хтось з них перед небезпечним бойовим польотом прострілив собі руку? Я назвав би це навмисним каліченням. «Хоробрість людини пізнається не з її слів, а з дій», — згадав Георгій чиїсь слова. Але Карлова пригнічувала думка не тільки про те, що товариші можуть вважати його боягузом. «Головне — не в цьому. А в чому ж, у чому?.. Удар по ворожому аеродрому! Адже тільки семи льотчикам з усього полку довірили злетіти в пітьмі. А тепер вони полетять шісткою, без мене… «Чим більше ми знищимо завтра «Юнкерсів», тим швидше знесилиться армія Паулюса». Хто це сказав? Здається, Бахтін… Ні, я полечу. Я мушу летіти. Рана невелика. Та коли командир полку дізнається, що я поранений, він не пустить на завдання… Треба приховати поранення. За всяку ціну приховати…»

— Орли, чи вірите ви, що я випадково поранив руку? — спитав Карлов, вдивляючись в обличчя льотчиків.

— Віримо, віримо, — відповіли Семенюк і Архипов.

— А можуть знайтися і такі, що не повірять. Та зараз йдеться не про них. Я мушу, розумієте, мушу летіти на завдання. А тому треба, щоб ніхто, крім вас, не знав про моє поранення. Зрозуміло?

Льотчики мовчали.

Карлов глухо сказав:

— Якщо любите мене, якщо поважаєте свого командира — нікому ні слова.

— Та як же ви завтра справитеся з літаком? — здивовано спитав Архипов.

— За ручку управління візьмуся правою рукою. Невелика дірочка в лівій не перешкодить приборкати дві тисячі кінських сил, — спробував пожартувати Карлов. — А тепер, хлопці, змийте з підлоги кров і одімкніть двері. На добраніч. — Він обережно роздягнувся, ліг на нари і з головою вкрився ковдрою.

Біля дверей стояло відро з водою. Архипов хлюпнув з нього на підлогу і віником витер криваву пляму. Семенюк відчинив кватирку, і запах пороху поступово вивітрився. Розмова більш не поновлювалась. Карлов перевертався під ковдрою.

Несподівано відчинилися двері, і в кімнату ввійшов майор Голубев — заступник командира полку по політичній частині. На ньому був шкіряний коричневий реглан, туго підперезаний поясом; з-під шапки-ушанки, на-унутої на лоб, дивилися гострі очі.

— Здрастуйте, товариші! Що поробляєте? — спитав він. сідаючи на ослін.

— Та ось Архипов аж два мати підряд дістав. Ніяк не навчиться у шахи грати, — вимушено посміхаючись, сказав Семенюк.

— А де Карлов?.. Спить, — спитав і сам собі відповів Голубев, глянувши туди, де завжди спав командир ескадрильї. — Правильно робить. Через кілька годин у нього дуже складний виліт.

У сінях почулось тупотіння, і до гуртожитку юрбою ввалились льотчики, що поверталися з їдальні. Побачивши майора, вони на півслові урвали жартівливу розмову. Потім мовчки посідали на нари, на табуретки і, знімаючи з себе унти та комбінезони, запитливо дивилися на Голубєва.

— Чого ж замовкли? — порушив майор ніякову мовчанку. — Я прийшов сказати вам, що старшого лейтенанта Ольховенка за сьогоднішній повітряний бій нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня.

— Це правильно! А як він себе почуває, товаришу майор?

— Ще не зовсім добре… Я був у нього в госпіталі. Та лікарі кажуть — літатиме.

— Молодець Ольховенко, — вихопилося в Архипова.

— Він же мисливець, — сказав Семенюк.

— Що за мисливець? — не зрозумів Архипов, який ще не був у бою.

— Звичайний, — посміхнувся Семенюк. — У нашому полку є не один мисливець. Це — досвідчені штурмовики, яким точні об’єкти для бомбардування не визначаються. Вони тільки одержують завдання — полювати в певному районі. Вилітає такий мисливець у визначений район і відшукує найцінніші ворожі об’єкти, тобто полює. От, скажімо, — Семенюк замислився, — на військові ешелони або на легкові автомашини, в яких німецькі генерали їздять. Коротше кажучи, що самі оберуть, те й атакують. А за це їм шана. А як же страшно над ворожим тилом полювати самому — «Мессершмітти» можуть зустрітися… Нещодавно зі мною трапився такий випадок. Лечу… Все ніби спокійно. Раптом позаду месер. «Ти куди, горбатий, прямуєш?» — «На полювання, — відказую злякано. — Хочу тебе підбити». — «А де ж твоя рушниця?» — питає. «Та он позаду тебе ЯК-1 несе». Обернувся месер, побачив червоні зірки на винищувачі, злякався, наддав газу й вискочив попереду мого штурмовика. Саме в приціл потрапив. Розгладив я великим пальцем верхню губу замість вусів і промовив: «Сказано — зроблено». Натиснув на гашетку і збив месера.

Льотчики дружно зареготали.

— Та ви, Семенюк, мов справжній мисливець розповідаєте. Чи не з пухнастим хвостом був отой «Мессершмітт»?.. — спитав посміхаючись майор Голубев.

Льотчики знову засміялися.

— Хвіст у нього такий, як у кожного літака, а от патлату чуприну фашистського аса я таки розглядів.

— Так як же ти під шоломофоном її побачив? — пожвазішав Архипов, піймавши, нарешті, товариша на обмані.

— Годі вам, і пожартувати не дадуть, — удаючи ображеного, промовив Семенюк.

— Ну, піду я, — підвівся майор Голубєв. — Треба ще відвідати механіків на аеродромі — подивитися, як вони готують до вильоту літаки. Відпочивайте! — Він попрощався і пішов, задоволений добрим настроєм льотчиків.

Ще було темно, коли сім льотчиків з групи капітана Бахтіна вишикувалися на аеродромі біля командного пункту. Командир полку давав останні вказівки перед вильотом.

— І запам’ятайте, — додав він на закінчення, — під час польоту ніяких розмов по радіо. Виконуйте завдання мовчки. Ваш