Читати книгу - "Повернутися дощем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ось познайомишся із Сашком і він сам тобі розповість про те, що довелося йому пережити в полоні, — сказав Вадим. — Його возили на допити і у відділення МВС, і в козаче формування, де тримали на бетонній підлозі в кайданках. Його допитували, вдягаючи заклеєний протигаз, били по ногах бамбуковою вудкою, дісталося й козацькою нагайкою.
— Хто його допитував?
— Сєпаратисти з місцевих, також слідчий з Луганська. Одного разу йому закрили очі балаклавою, вивезли в ліс і змусили копати собі могилу, — додав Вадим. — Тоді Сашко пообіцяв, що все розповість. Коли його везли назад на допит, сєпар прикладом автомата зламав йому ребра. На допиті Сашко сказав, з якою партією співпрацює, що за Росію, але проти ЛНР і ДНР, тому російські козаки пом’якшилися. Сашко дав їм ту інформацію, про яку заздалегідь домовлялися, головний лікар взяв його на поруки, і його відпустили. Те, що він бачив у центрі для біженців поблизу Харкова, він сам тобі опише — буде цікаво.
— Мені вже кортить з ним познайомитися, — сказала Настя.
— Зараз він активно волонтерить, я з ним уже не раз розвозив допомогу нашим бійцям, також сприяє звільненню полонених. До речі, я тобі також пропоную поїхати зі мною з волонтерською допомогою, — нагадав Вадим.
— Якби ж то був вільний час, — зітхнула Настя, — громадська робота його забирає.
Жінка підійшла до вікна, сперлася долонями на підвіконня і кудись задивилася. Вадим наблизився до неї і помітив її глибоку задуму.
— Про що думаєш, люба? — спитав він.
— Про Іванну… Я так сумую за нею, — сказала Настя стишеним голосом, і щокою побігла сльоза, яку вона швидко змахнула долонею.
Розділ 3Ще якісь півгодини гойдання в автобусі розбитими дорогами, і в Геннадія почнеться нове життя. Морально він був готовий до фронтових труднощів, проте хвилювання його не покидало. Чи витримає всі випробування? Як приймуть його нові товариші? Напевно знав одне: вороття нема, тож треба все перенести, щоб з чистою совістю повернутися додому. Іноді прожогом проносилася думка, що прийняте рішення — свого роду спроба очищення, вибілення від дій сестри-сєпаратистки, спокутування гріха після вбивства колишнього друга. Він гнав від себе такі думки, бо його вибір виважений і зроблений тверезо. Іншого разу Геннадію спадало на думку, що його крок — помста за смерть Ніка, добряка, мрійника, трохи забудькуватого, який завжди щось губив у численних кишенях своїх штанів, але мав відкрите, усміхнене обличчя. Уже вкотре Геник доходив висновку, що йде не заради помсти чи очищення совісті, а тому, що повинен захистити свою землю, просто мусить.
Автобус зупинився, і водій оголосив зупинку на десять хвилин. Геннадій вийшов із салону, розім’яв м’язи спини, пішов до туалету — хтозна, коли ще випаде нагода. За приміщенням автовокзалу — дерев’яна споруда, на одних дверцятах написана червоною фарбою літера «м», інші з позначкою «ж». «Шпаківня» — так жартома називала вуличні туалети бабуся Богдана. Їй, як і матері, Геннадій не сказав, куди їде, аби не хвилювалася завчасно. Бабуся поїхала нарешті на свою батьківщину, тож нехай порадіє зустрічі з рідними місцями, родичами та знайомими. Геннадій відійшов подалі від туалету і запалив цигарку. Він поволі пройшовся навколо автобусу і раптом побачив таке, від чого цигарка випала з рота. З туалету до автобуса бігла… Уля! Дівчина зрозуміла, що Геннадій її помітив, і різко спинилася. Вона підійшла до хлопця.
— Привіт! — сказала і винувато закліпала очима.
— Ти?! Як ти… — ошелешено промовив він.
— Я тобі не збрехала — зауваж! Пам’ятаєш, я сказала, що буду завжди там, де ти? Було таке?
— Так, — погодився Гена. — Але куди їдеш?
— З тобою. Куди ти, туди і я.
— Це неможливо! Я проти! Ти уявлення не маєш, яке там пекло!
Геннадій нервово дістав пачку цигарок, знову запалив. Уля з винуватим виразом обличчя стояла перед ним і заявляла, що їде на фронт. Це неможливо! Ось чому вона відмовилася його проводжати! Напевно, прийшла на автовокзал трохи раніше і сиділа десь позаду, як мишка. Якби не приспічило їй у туалет, то їхала б нишком і далі. Потрібно зробити все, щоб відправити її назад!
— Послухай, Улянко, — Геннадій взяв її за плечі, щоб добре бачити обличчя, — я розумію твої пориви, вони дійсно благородні, але там стріляють, тебе можуть убити.
— Я знаю, — промовила стиха.
— Жінкам там не місце.
— Ти про гендерну рівність чув?
— Зараз не час дискутувати. Я пишаюсь тобою, але наполягаю, щоб ти негайно забрала свої речі і поїхала назад.
— Ні! — заявила вона твердо, мотнула головою, і неслухняний чубчик прикрив одне око.
— Якщо ти не повернешся, я ображусь, — промовив твердо і прибрав набік неслухняне волосся.
— Не повернусь! — промовила наполегливо.
— Ти повинна чекати мене вдома! Мені дуже важливо, щоб мене чекали, щоб я знав, заради кого взяв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернутися дощем», після закриття браузера.