read-books.club » Фентезі » Пекельний звіздар 📚 - Українською

Читати книгу - "Пекельний звіздар"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пекельний звіздар" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 53
Перейти на сторінку:
чорній киреї з каптуром.

А більше нічого й не розгледиш, бо темно хоч в око стрель.

— То ходи-но до хати, — каже йому дід.

Як зайшли всі троє до світлиці, то там уже свічки горіли й видно було як удень.

— Слава Богу! — каже прибулець. І перехрестився як годиться.

— Навіки! — каже Галай.

Коли ж тут і баба йому вклоняється.

— Сідайте, — каже, — паночку милостивий, нехай з вами все добро сідає!

Зняв гість кирею, і жахнувся Івась, бо такого лиця ще не бачив. Гостре воно було, мов сокира, темне до чорноти, й очі горіли, як жарини. Вмостився той чоловік на лаві да й каже:

— Щоб оце не ви, то пропав би!

— А то чого б? — питається дід.

— Зайняла мене коло могил вовча ватага та гнала аж до річки. Кінь був зморений, то впав, а я в комишах насилу сховався! Десь уже, либонь, на кавалки його роздерли…

— То ти сам-один у дорозі? — питається дід.

Гість махнув рукою.

— Дав мені пан маршалок охорону… та всі перепилися у Винограді! А мені пильно було до Любомира.

Почув Івась, що гість конем їхав, та й здивувався. Були на ньому високі чорні чоботи, що то ляхи носять, а халяви на литках і трохи не зачовгалися. Як се могло бути? — думає Івась. І шпор немає!

— Дарма, — каже старий, — завтра засідлаю тобі коня, та й поїдеш здоров! Ще й онука пошлю з тобою, бо звідси так просто не виберешся… А зараз сідай за стіл та повечеряємо, чим Бог послав!

— Просимо, паночку, до столу! — вклоняється йому баба.

Улеслива була вона, мов лисиця: своїх, бувало, кляне на всі заставки день проз день, а як чужі в хаті, то хоч до рани її прикладай.

Випили вони за вечерею по чарці, то Галай і питає:

— Чи тяжка ж твоя служба у пана маршалка коронного, чи й не дуже?

Гість усміхнувся.

— Не знаю, що тобі й казати, мосьпане!.. Така в мене служба, що мало хто й чув про неї, але принци да королі за неї грубі гроші платять…

— Ти ба! Та й що ж то за диво?

— А не вгадаєш?

Дід посміхнувся й поволі закусив кінчик вуса.

— То ти що… може, катом у ляхів служиш? Люд хрещений зо шкури обдираєш та на палі садовиш?

— Отеє ти одколов, мосьпане! — зареготався гість. — Да ні… ще не зовсім зійшов я на пси, аби майстором зробитися!

— То хто ж ти є, коли так?

— Звіздар я, — каже гість.

Дід із онуком і рота роззявили.

— А що ж се воно за лихо, той звіздар? — не втерпів Івась, хоч і знав, що до розмови не можна встрявати. — Може, се той, хто зорі краде із неба та під лавою в глеках держить?

Звіздар крутнув головою.

— Ох і козак у тебе росте, мосьпане! — І до Івася: — Се ти мене хтів із пістоля спитати, еге?

— Так я ж думав, що то драбута… — каже Івась та й засоромився.

— А то був я! — знову зареготався гість. — Звіздар, хлопче, се той, хто по зорях долю читає.

— Ба! — каже дід. — А нащо воно?

— Себто як — «нащо»?

— Нащо козакові знати свою долю? Козацька доля у Бога на колінах. То ляхам та недоляшкам кортить у будучину зазирнути, — бо чують, собачі душі, що не з медом їм доведеться!

— То я ж таки й кажу, — мовить звіздар, — що пани да магнати полюбляють сеє діло! Тим-то й гукають мене завжди. А пан маршалок коронний держить мене при собі, щоб завжди ворожбита мати напохваті.

— А як же зовуть тебе? — питається дід.

— Хрестили Олельком, але вчений люд та мостиве панство прозивають мене Тіберіусом.

Здригнувся Івась, бо якесь то нелюдське було наймення. Та й дідові теє назвисько не до шмиги прийшлося.

— Що ж, — каже він, зітхнувши, — Тіберіус, то й Тіберіус… Добре, хоч не Магомет!

— Та кажу ж бо, хрещений я! — усміхнувся звіздар. — І в християнських монастирях та колегіумах сюю премудрість вивчав, тож немає в ній нічого, що було б невгодне Богові.

— Ба, — каже дід, — то ти письменний чоловік! А що ж там пишеться у святих книгах про

1 ... 4 5 6 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пекельний звіздар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пекельний звіздар"